Розділ 9

Коли годинник у коридорі пробив північ, будинок поринув у глибокий сон. За вікнами бушувала оссіння завірюха, але підготована Ліза вже була одягнена у щільну поїздкову куртку. Ігніс підріс настільки, що тепер нагадував стрункого пантерного леопарда з крилами; він не ховався за пазуху, а йшов поруч, безшумно ступаючи м'якими лапами й тримаючи своє мідне тіло низько біля землі.

Обережно відчинивши задні двері, вони вислизнули в темряву саду. Стежка вела до краю старої лісової посадки, де за легендами починався шлях до давніх меж. Щойно вони перетнули умовну межу між звичним селом і диким буреломом, простір навколо несподівано здригнувся.

Повітря раптом стало густим, солодкуватим і пахло зацукрованою корицею та озоном. Замість звичних темних стовбурів дерев перед ними виріс дивовижний панорамний ландшафт.

Ліза затамувала подих. Вони опинилися не в лісі й не в місті у звичному розумінні цього слова. Прямо перед ними розкинулося величезне, величне місто-мегаполіс, збудоване на гірських терасах і висічене з гігантських переливчастих кристалів. Увесь простір освітлювався не ліхтарями, а тисячами біолюмінесцентних ліан та парячих куль із м'яким блакитним сяйвом. Поміж високих кришталевих веж на легких повітряних потоках пересувалися дивні гондоли й навіть скелетні конструкції, схожі на живі карети з крилами.

Це був Салхарін — загублене міжвимірне місто вільних шукачів і магічних торговців, про яке Ліза читала лише в уламках старих батькових сувоїв.

Вулицями цього дивовижного міста ходили не просто люди: тут можна було помітити істот із витонченими вухами-кристалами, неквапливих кам'яних велетнів і навіть кілька інших драконів, що граційно кружляли навколо найвищих шпилів.

Ігніс тривожно притиснувся до ноги Лізи, відчуваючи величезну кількість незнайомих енергій навколо, але його луска приємно запульсувала у резонансі з кристалічним містом. Вони були в безпеці від мисливців, але опинилися в эпицентрі набагато більшої таємниці.

Не встигла Ліза зробити й кроку на бруківку, викладену з темного обсидіану, як до них із тіні найближчої колонади наблизився високий юнак у мантії кольору нічного неба, чиї очі дивно й неприродно світилися у темряві.

— Шукаєте притулку чи прагнете знайти те, що втратили у світі людей, юна дівчино та крилатий спадкоємче? — тихо і ввічливо запитав незнайомець, простягаючи руку, на якій сидів маленький сяючий лісовий дух.