Розділ 4

Холодний осінній вітер пробирав до кісток, нагадуючи, що залишатися під відкритим небом на околицях скель смертельно небезпечно. Ліза нашвидкуруч застебнула куртку, надійно ховаючи дракончика всередині, де ще зберігалося тепло її тіла, і попрямувала знайомою стежкою додому.

У будинку панувала затишна, звична тиша. З кухні долинав приємний запах маминого чаю та свіжої випічки, а з кімнати чулося тихе мурчання котів і дзенькіт іграшок — здавалося, тут не існувало жодних мисливців, печер чи магічних битв. Ліза намагалася йти якомога спокійніше, щоб не привертати уваги, хоча серце все ще шалено калатало в грудях.

— Ти чого така бліда, Лізо? Замерзла на прогулянці? — лагідно запитала мама, визираючи з кухні з чашкою в руках.

— Та... трохи втомилася і змерзла вітром, — намагаючись зберегти спокійний голос, відповіла Ліза, швидко прослизаючи повз коридор до своєї кімнати.

Зачинивши за собою двері на ключ, вона нарешті видихнула. Діставши малюка з куртки, вона обережно поклала його на м'який плед на своєму ліжку. Дракончик розплющив великі золотаві очі й тихо, довірливо тицьнувся носом у її долоню. Він явно зголоднів.

Ліза швидко принесла з кухні трохи тепла молока і шматочок м'якого м'яса з вечері, приховавши їх у тарілочці. Малюк жадібно накинувся на частування, а потім, зігрівшись і наївшись, згорнувся затишним блискучим клубочком прямо на подушці біля її зошита з геометрії.

Глянувши на нього, Ліза зрозуміла: тепер її життя назавжди змінилося. Вона не знала, що сталося з його батьком у тій печері та чи зможуть вони знайти спокій, але твердо вирішила — вона стане для цього маленького крилатого дива надійним захистом, чого б це їй не коштувало.