Розділ 8

Частина 1

Вже більше тижня Софія ділила крихітну квартиру з одногрупником Остапом. Спочатку все було гаразд, проте віднедавна дівчина почала відчувати роздратування. Її нервувало те, як хлопець сміється, як прокидається раніше за неї і торохтить посудом на кухні. Як сьорбає її чай і постійно не досолює їжу.

Вона «вибила» для Остапа лікарняний у приватній клініці недалеко від свого будинку. На щастя, дивна зараза ще не торкнулася місцевих жителів, проте внутрішні відчуття тривожили Софію. Їй здавалося, що «воно» наближається.

Протягом кількох днів дівчина прискіпливо вивчала поведінку людей. Вона не виїжджала далі університету, проте і це дозволило їй зробити певні висновки. Чим ближче до центру, тим дивніше поводилися містяни.

Ще зовсім недавно викладачі, хоч і мали зморений вигляд, але читали лекції. Проте сьогодні картина була вкрай дивною. Софія сиділа на лаві в авдиторії і уважно спостерігала за всім, що відбувалося. Підпірка мовчки перемикала слайди на проєкторі, байдуже дивлячись кудись поміж сонних студентів. Врешті дівчина не витримала і, зібравши речі, вийшла геть. У коридорі вона наштовхнулася на технічку. За нормальних обставин та одразу би здійняла ґвалт, проте зараз навіть не глянула на Софію.

Центр міста був сірим та дощовим, не зважаючи на те, що на його околицях було сонячно. Софія повільно обійшла ратушу довкола і зупинилася позаду. Прямо під її ногами знаходилася стара в’язниця, а також йшло розгалуження підземних ходів, які тепер були замуровані. Пильний погляд дівчини одразу помітив нові тріщини на фасаді будівлі.

– Та що ж таке? – тихо пробурмотіла вона сама до себе і зробила кілька нотаток у блокноті. – Звідки ви беретеся?

Софія готова була заприсягнутися, що ще вчора ввечері їх не було. Варто робити фотофіксацію, подумала вона, коли щось змусило її глянути вгору. То був він. Стояв, спершись об перила на галереї, всміхався у свої рудуваті вуса і дивився на неї. Ноги дівчини підкосилися. Мирон. Дивний незнайомець знову був тут. Може запросити його на чай?

Романтичні думки перервав дзвінок в один із месенджерів. То був Остап.

– Як ти?

– Прикинь, тут нові тріщини, – Софія навела камеру на стіну ратуші. – Я не розумію, що відбувається?

– Мені приїхати?

– Та куди! – дівчина скривилася. – Я більше не зможу тягнути тебе на собі.

– Може то було співпадіння? – Остап скептично поставився до розповіді Софії. – У мене ж температура була, 37,2!

– Ну, так, – легко погодилася дівчина. – Це вже критичний стан.

Вона не слухала одногрупника. Більше її цікавив Мирон, який кудись зник.

– Я заходжу у підвал. Там нема зв’язку, – швидко кинула Софія і натиснула кнопку відбою на екрані.

Старі скрипучі двері відчинилися і з темного підземелля війнуло затхлим і холодним повітрям. Дівчина ввімкнула світло. Тьмяне сяйво розсіялося довгими вузькими коридорами. Чи не вперше їй не хотілося заходити всередину. Проте дата здачі першого розділу магістерської підтискала, тому Софія, тріпнувши волоссям, випрямилася і впевнено рушила вперед. Її пильне архітекторське око одразу вловило нові тріщини на внутрішніх стінах. На мить дівчина подумала, що то незрозумілі підземні поштовхи стали причиною їхнього виникнення. Вони тягнулися від входу у в’язницю і звертали праворуч. Софія зробила кілька фото і потім перевела камеру у режим відеозйомки.

– Отже, я всередині, – напівпошепки мовила вона. – Хочу зафіксувати всі зміни, які відбулися за останні дні.

Софія повільно провела камерою телефона вздовж стіни.

– Візуально спостерігається новоутворена тріщинуватість кладки. Характер пошкоджень, – вона нахилилася ближче, – не типовий для звичайної усадки або температурних деформацій. Лінії мають спрямований характер, ніби повторюють внутрішні напруження конструкції.

Вона зробила крок уперед.

– Можливо, тут є приховані порожнини або старі закладені проходи, які дають нерівномірний розподіл навантаження. Треба буде звірити з архівними планами.

Світло камери ковзнуло далі, і Софія на секунду замовкла.

– Але… – тихіше додала вона, – тріщини мають надто «свіжий» вигляд. Наче процес деформації активізувався буквально нещодавно. Що могло стати причиною? Нотатка: запитати в Остапа про землетруси за останній час на території області.

Софія повільно рухалася далі, не відводячи камеру від стін. Світло ковзало по кладці, проявляючи нові тріщини – вони більше не здавалися випадковими. Лінії вперто тягнулися вперед, ніби хтось прокреслив маршрут.

– Фіксую продовження деформації, – мовила дівчина, але її голос прозвучав глухо.

Коридор звузився. Повітря стало важчим. Софія зробила ще кілька кроків і раптом зупинилася. Праворуч – вузький отвір на підвищенні. Камера повільно повернулася у бік одиночної камери, яка вже була знайома молодій студентці. Саме там вона знайшла щоденник пані Звізченської. Саме туди вели тріщини.

Дівчина спробувала перевести подих, проте в грудях стояв важкий камінь. Телефон тремтів у її руках, коли вона піднялася всередину камери. Хаотична сітка тріщин звужувалася і врешті сходилася в одному місці на рівні колін. Софія присвітила вниз. Тонкі, ніби розряди блискавки, розколи врешті набули незвично правильної форми, перетворившись в чіткі паралельні лінії.