-

Частина 2

Приміщення магістрату дихало прохолодою. Товсті кам’яні стіни приховували не тільки казну міста, а й таємниці, іноді значно страшніші, аніж борги за оренду.

Гелена залишила свій кошик у крамниці Лейби, маючи намір ще щось продати сьогодні.

Напередодні ввечері в двері її хати постукали. То був посильний від пана судового повноважного Антонія Грабовецького. Той у строгому порядку віддав їй наказ з’явитися наступного ранку до магістрату для вирішення спірного питання, яке виникло між нею та пані Євою Рудницькою.

Двері кабінету зачинилися за спиною Гелени. На якусь мить жінка ледь втрималася, аби не втекти, проте її ноги ніби приросли до дерев’яного паркету. Грабовецький широко всміхнувся. Він сидів за великим столом, встеленим паперами та тонкими шкіряними папками.

– Пані Гелено, любонько, як приємно вас тут бачити! – майже театрально вигукнув чиновник, а потім підвівся і підійшов до торговки.

– Я вже казала, що ні в чому не винна, – спокійно відповіла Гелена, дивлячись Грабовецькому прямо в очі.

Той, не витримавши, перевів погляд на її декольте. З ним йому було легше розмовляти.

– Але пані Єва заявляє інакше. За її словами, ви хотіли нанести непоправну шкоду її здоров’ю. А це вже тяжкий злочин. Так і до гільйотини недалеко.

Гелена презирливо хмикнула.

– Про що ви кажете? Пані була хвора, тому не чула запаху. Вона порозкидала мій товар по всій площі! Хто мені за нього заплатить?!

На щоках жінки з’явився легкий рум’янець. Вона ледь стримувалася, аби не закричати.

– Пані Єва стверджує, що захворіла після того, як торкнулася… – Грабовецький знайшов на столі заяву і підніс до очей, – «відьомського зілля».

– Це просто мило, – вражено видихнула молода вдова. – Воно вариться з жиру, попелу і трав. Це точно не те, чим можна отруїтися. Окрім того, пані вже була хвора, коли прийшла на базар.

Антоній Грабовецький поблажливо всміхнувся і підійшов ближче. Потім схилився до вуха Гелени і прошепотів:

– Пані Звізченська, ви мудра жінка. І повинні розуміти, що магістрат стоїть на сторожі порядку в місті. Ми повинні бути впевнені, що тут нема нікого, хто може нести загрозу.

– Я несу загрозу? – Гелена різко відсахнулася назад. – У чому мене звинувачують?

Грабовецький важко зітхнув і простягнув їй заяву.

– Ви вмієте читати? – його тон був улесливо-в’їдливий, проте з обличчя не сходила посмішка.

– «Я, Єва Рудницька, донька присяжного засідателя Ґотфріда Рудницького, мешканка кам’яниці при вулиці Бельведерській, 3, подаю цю скаргу задля захисту честі, здоров’я і порядку в місті…», – Гелена ковзнула очима по папері. – «…мала необережність підійти до торгового столу міщанки Гелени Звізченської, самотньої вдови, що без належного нагляду варить і продає мило, мазі та інші сумнівні речі…»

У грудях неприємно стисло і Гелена ще міцніше вхопилася за документ.

– «Після того, як я торкнулася її товару, зі мною сталося недобре: мене охопила слабість, жар, тремтіння, а чуття запаху зникло зовсім, наче хтось навмисно позбавив мене його. У такому стані я звернулася до самої Звізченської, сподіваючись отримати пояснення або каяття…»

Гелена на мить замовкла, аби перевести подих. Вона не могла повірити у те, що відбувалося.

– «Натомість вона дозволила собі зухвалі слова і погляди, неприйнятні для жінки у її становищі, заперечувала мій недуг і натякала, ніби я сама винна. Вона прилюдно поставила під сумнів мою здатність відчувати, чим образила мене перед зібраним людом. Вважаю, що в її товарі міститься шкодливе або заборонене начиння, здатне псувати здоров’я добрих городян. Усім відомо, що пані Звізченська живе самітно, без стороннього нагляду займається травами та сумішами, походження яких ніхто не перевіряє. Подібні заняття не личать порядній міщанці і можуть бути небезпечні».

Не маючи сили дочитувати до кінця, Гелена повернулася до Грабовецького.

– Це все наклеп. Брудна брехня! – жінка простягнула чиновнику заяву.

Судовий повноважний дивився на торговку, ніби кіт на сметану.

– Вогонь здатен знищити всі наклепи, – Грабовецький торкнувся рукою її волосся. – Все залежить від того, як ми з вами порозуміємося.

Його пальці ковзнули по щоці молодої вдови, провели по підборіддю.

– Скільки часу минуло, відколи помер ваш чоловік? Такій красивій жінці не пасує бути одній.  

– Як почуває себе ваша дружина? – Гелена дивилася прямо в очі чиновнику.

Погляд того одразу погаснув і він різко забрав руку.

– Краще. Завдяки вам.

– Я рада, що змогла допомогти. Бажаю вам довгих та щасливих років разом.

Раптом Грабовецький засміявся. Сміх той був поверхневий та нещирий. Гелена видихнула і важко ковтнула, як тільки чоловік відвернувся від неї. Він повернувся за стіл і взяв до рук перо. Кілька хвилин щось писав, потім поставив печатку і знову глянув на торговку.

– Ви вперта жінка. З такими принципами дуже важко жити у цьому світі.