РОЗДІЛ 3

Частина 1

Злива періщила ще від учора. Сура стояла на порозі – мокра, згорблена, закутана у темну шаль.

– Пані Гелено, поможіть, благаю!

Гелена мовчки зробила крок убік, пропускаючи ту всередину.

– Що сталося? – спокійним голосом спитала вона.

Молода єврейка розридалася, заламуючи руки:

– Кров пішла. Все ж було добре! Але ввечері раптом відчула біль…

Гелена кинула різкий погляд на гостю.

– Роздягайся і лягай на лаву!

Та послухала. Гелена кинулася до полиці. Відшукала жмут календули, грицики та цвіт м’яти. Закинула в горщик, залила водою і поклала на піч.

Сура застогнала і Гелена кинулася до неї. Обережно провела по животу дівчини.

– Мама знає?

– Та де, – схлипнула Сура. – Вона б мене прокляла… Лише тітка знає.

– Хто батько? Мойша?

– Ні, – знову заплакала дівчина, витираючи кутиком шалі червоні від сліз очі. – Але він вже місяць, як зник. А мій Мойша так хотів би дитинку…

Гелена закінчила оглядати Суру, вимила руки і відійшла до печі.

– Можеш одягатися. Ти хочеш лишати її?

Та розгублено дивилася на високу струнку постать жінки. Вона трохи боялася Гелену, як і всі місцеві. Слава про торговку ходила різна. Проте Сура розуміла, що тільки вона могла їй допомогти у такій делікатній справі.

– Хочу. Мойша обіцяв женитися.

Гелена змовчала, щось колотячи у мисці. У повітрі витав запах чебрецю і тривоги.

– Толку з твого Мойші… Ти далі вчора сама мішки тягала?

– Тато заслаб. Я мусила допомогти мамі.

– Гаразд, – врешті видихнула Гелена. – Я дам тобі настоянку. Приймай тричі на день після їжі. І свічку заговорену… Ось.

Жінка простягнула Сурі клунок.

– Тримай її коло себе до ранку. Не запалюй… просто тримай.

– Це допоможе? – молода жидівка з надією вхопилася за руки Гелени.

– Повинно. Не тягай важкого. А з матір’ю твоєю я поговорю… Буде Мойша твій, обіцяю.

Сура поспіхом засунула в кулак Гелени гроші і поспіхом вийшла з хати.

***

Софія ошелешено сиділа, широко розплющивши очі. Вона не вірила, що знайшла щось настільки неймовірне. Дівчина обережно закрила щоденник і сховала у шухляду.

Її турбував Остап. Дівчина цілий день намагалася додзвонитися до нього, проте той не відповідав. Щось тенькнуло у животі. Невже вона за ним сумує? Що зробив би він на її місці, знайшовши такий цінний історичний артефакт?

Софія не втрималася і знову витягнула щоденник із шухляди. Швидко перегорнула сторінки. Він був заповнений майже наполовину. Дівчина заприсяглася самій собі не забігати наперед і читати строго по порядку, сторінку за сторінкою. Звичайно, вона могла «проковтнути» старий записник за пів години, проте прагнення таким чином розтягнути задоволення взяло гору.

Раптом зі щоденника щось випало на підлогу. То були висушені квіти жасмину. Софія обережно покрутила сухе стебло між пальцями. Вона пригадала аромат, який почула тієї ночі у підземеллі. Тепер вона була впевнена, що то був жасмин.

Дівчина поклала сухоцвіт назад і рішуче підвелася. На неї ще сьогодні чекала консультація з Плінтусом.