РОЗДІЛ 1

Частина 1
– Софійко! Софіє!

Дівчині знадобилася хвилина, аби врешті усвідомити, що її кличуть. Вона досі не звикла до такої форми звертання. Все життя, поки жила в Сумах, вона була Сонею.

Захеканий одногрупник, вправно оминаючи натовп перехожих на стометрівці, нарешті наздогнав її.

– Ну, нащо ти так біг? – Софії враз стало незручно.

– Та я кричав, але ти не чула.

– Вибач, Остапе!

Хлопець махнув рукою. Зрештою, віддихавшись, він спитав:

– То яку тему ти вибрала для дипломної?

– «Процеси збереження історичних підземель: науковий підхід до архітектурної реставрації», – випалила дівчина без зупинки.

– Ого! – Остап почухав потилицю. – У тебе хороша пам’ять.

– Ну, да… ну, так, – виправила себе Софія. – Я вже отримала дозвіл від мерії і завтра починаю дослідження.

– Запрошую тебе на каву. Розкажеш детальніше про план роботи, – щоки одногрупника залились рум’янцем і він подумки став докоряти собі за це: «Ну, що ж ти, як дівчисько!»

– Гаразд, – Софія усміхнулася. – Але іншим разом. Зараз я поспішаю.

Вона кивнула Остапу і пішла в іншому напрямку. Дівчина розуміла, що одногрупник таким чином показує свою увагу, проте довготелесий, невпевнений у собі хлопець не викликав у неї романтичних фантазій.

***

Підземелля міської ратуші відкрили на загал вперше за останні сто років. Софія встигла наслухатися місцевих легенд та переказів, мовляв, тут і відьом страчували, і привиди водилися. Дівчина тільки скептично всміхалася, заявляючи, що не вірить у подібну маячню.

– Вір не вір, але я сама чула дивні звуки, – запевняла її Наталя, одна зі співробітників краєзнавчого музею, який знаходився у приміщенні ратуші. – Ти чула про опришка, якого стратили на площі?

– Я чула КАБи над головою. Повір, це значно страшніше, – спокійно відповіла Софія.

Наталя принишкла. Події, які пережила дівчина, і те, що їй дивом вдалося виїхати з прифронтового міста, справді не можна було порівнювати з якимись страшилками.

– То що ти плануєш робити? – Наталя вирішила змінити тему.

Вони йшли порожніми напівтемними коридорами колишньої в’язниці. Сьогодні екскурсій не було, тому Софія могла спокійно все розгледіти.

– Спочатку я б хотіла дослідити техніки та матеріали, які використовували при зведенні стін. Цементування, консолідацію, – вона провела рукою по стіні, в якій була тріщина, схожа на блискавку. – Значна частина вкрита грибком. Це теж впливає на міцність споруди.

– Нудна в тебе робота. Мені більше до вподоби містичні історії, пов’язані з цим місцем. Саме тому я й влаштувалася сюди, – прошепотіла Наталя, з острахом роззираючись по боках.

Їхні кроки відлунювали у довгих розгалужених коридорах. Високі стіни у вигляді арок були вологими від сирості. У камерах, де колись перебували в’язні, стояли довгі кам’яні лави, над якими звисали прибиті до стін кайдани. Подекуди досі виднілися темно-багряні плями крові.

Софія присіла на одну з лав і заходилася щось занотовувати у записнику. Наталя вкотре здивувалася її холоднокровності.

– Ти як хочеш, а я йду геть. У мене вже починає розвиватися клаустрофобія, – мовила дівчина, вдивляючись в один з темних тунелів. – Ось тобі копія ключів. Можеш приходити в будь-який час, окрім середи. У нас у цей день екскурсія.

Попрощавшись, Наталя поспішила покинути підземелля. Софія залишилася сама. Вона зробила кілька записів при скупому освітленні лампочки, поки та не почала мигати. Дівчина від досади прицмокнула язиком і підвелася. Нашвидкуруч проведена електрика не справлялася з постійною вологістю та періодичними відключеннями світла. Не гаючи часу, Софія продовжила оглядати приміщення. Доступною була тільки частина підземелля – та, яка могла привабити туристів. Саме тут колись чекали своєї участі в’язні.

– Якби у нас було таке бомбосховище, вони досі були б живі, – тихо мовила Софія, заглиблена у свої думки.

Враз позаду почулися кроки. Тієї ж миті світло зникло. Дівчина ввімкнула ліхтар на телефоні і голосно запитала:

– Наталю, то ти?

Не отримавши відповіді, Софія продовжила роботу.

***

Вночі спалося вкрай погано. То тривога «вила» за вікном, то сусіди за стінкою надто пристрасно кохалися. То сни… ці кляті сновидіння! Дивна суміш спогадів, жахів та поточних проблем змішувалися в голові, перетворюючись на в’язку, липку субстанцію, яка душила Софію. Врешті дівчина не витримала і підвелася. Вона вийшла на балкон, прихопивши з собою телефон. «Група шахедів, курсом на Суми», – прочитала на одному з телеграм-каналів. Рука зрадливо здригнулася і телефон мало не полетів униз. Софія перевела погляд у небо. Тиша, спокій. Сирена врешті замовкла, пролунав відбій. Місто мирно спало. Не вірилося, що десь може панувати справжнє пекло.

Важке судорожне зітхання вирвалося з грудей. Дівчина витерла рукавом халата вологі очі. Вона ненавиділа плакати і тепер злилася на саму себе, що знову піддалася емоціям.

***