Розділ 3

Управління Служби Безпеки України 

 В кабінеті полковника Данилова сигаретний дим стояв стовпом. На столі , окрім вже переповненої попільнички стояла ,ополовинена пляшках віскі. 

 Сам господар кабінету , на відміну від гостя , був абсолютно спокійним. 

-Ти кого мені підсунув?

-Заспокойся…

-Заспокоїтися - офіцер відразу осушив склянку віскі - Він мав по тихому прибрати ціль. А цей псих влаштував криваву баню.

-Але тепер , нам не потрібно паритися за його зачистку. Цього маніяк просто пристрелять. 

- Мені від цього не легше. 

- Тарас . Заспокойся. І не таке заминали…

- Вибухи , стрілянина. Почнуть копати. А ми з тобою не всесильні…

- Ой , та годі…

 Гість перехилив чергову склянку. 

-І те що ти його витягнув - він відтопирив палець , показуючи на полковника - Тому доказ.  

- Досить уже нити. Реально гірше баби. 

- Де ти його виковиряв? - гість підпалив чергову цигарку. 

- В психлікарні - спокійно відповів господар кабінету.

- Нормально. - гість перекинув чергову склянку. 

- Я тобі взагалі-то надсилав його особисту справу. - полковник був щиро здивований.

 Співбесідник зам'явся.

-Ну . - напосів він.

-Я його не читав. - крізь зуби процідив він. 

-Тепер ти розумієш , чому я полковник , в ти майор. 

 Старший за званням дістав теку. Одягнув окуляри, що викликало приступ сміху в гостя.

-Ти чого?

-Ти в цих окулярах, прямо Лаврентій Берія.

-Я так бачу, тобі вже не наливать. Ну то добре. - господар кабінету відкрив теку- Антон Іванович Голованов. 1990 рік народження. Ну до 2014 року тут нічого примітного немає…

-Одружився , хрестився. 

 Полковник показав головою. 

-П'яний ти взагалі не стерпний. І одруженим він так і не був. Ну це лірика. По фактах. Був мобілізований у 2014 році. Воював в розвід роті до весни 2015. Потім переведений в інженерно-саперну роту …

-І чим він накосячив , аби з розвідки в стройбат? 

-Слухай , п'яне ти рило , ти можеш не перебивати? 

 Господар кабінету вже і не приховував свого роздратування. 

-Добре. Добре.- майор налив собі ще одну склянку. 

-Переведений він був, коли його хотіли послати на навчання у Львів. Стали перевіряти рідню. Сплила рідня яка в Росії, на оборонному підприємстві працює. 

-Не пощастило - знову перебив майор. - Добре, добре. Мовчу. 

-Служив сапером. Потім пішло лікування в психіатричних закладах. Стоїть на обліку в психіатра. Хотів лишитися в армії, але рік тому був звільнений. 

-Чого так? 

-А чого ти дивуєшся? Армія від подібних кадрів позбавляється. Як би це не звучало, але війна і армія розрахована на нормальних людей. Повністю адекватних. 

-Сім'я? Родина? 

-Мимо. З рідними практично не спілкується. Як вдалося мені дізнатися , була дівчина . Але не склалося. Прийшла повістка, він і пішов. З дівчиною навіть не спілкується. 

-В принципі типова історія .Дізнався звідки?

-Від його лікаря. 

-Я так розумію - патріотизм також мимо.

  На цей раз засміявся полковник 

-Смішний ти. Який патріотизм? Ця країна об нього ноги витерла. З чого цей патріотизм. 

-Я не про це. Чим ти його тоді тримаєш? Чого він тебе не послав , куди по далі? 

-Бо я завчасно поговорив з його лікуючим лікарем. - полковник дістав свій записник- “Він зараз як порожній сосуд.” От зараз я на повний його. 

Майор закурив чергову цигарку.

-От умієш ти пояснити все так, що нічого не зрозуміло. 

-Я дав йому певний сенс…

-Валити людей ? Ну такий собі сенс.

-Навести нарешті в країні лад. Викинувши прорізше лайно .

-Ти ж сам сказав , що патріотизм це не про нього.

-Ти думаєш , з погляду адекватної людини. В нього в голові така каша… До того ж подивись з іншого боку. Викинутий на смітник вояка , з психічним розладом, ображений на весь світ, почав мститися. Його просто застрелять. Нам навіть втручатися не доведеться.