Розділ 1

Донецьк. Тимчасово окупована територія . 2016 рік.  

 Чоловік ішов містом , за яке колись були бої. Донецьк відбудували. І тепер місто нагадувало букет . Букет штучних квітів на кладовищі. Не було вже тут життя.

  Він ходив цими краями , дивився , слухав , розмовляв з людьми. Ніхто новий порядок особливо не хвалив. Всім в принципі було все одно. Поміняли паспорти , гривні на рублі , і стараються жити, без огляду на минуле. 

 Чоловік задовольнив свою цікавість , як ні як три роки минуло , подивився на годинник. Підходив час дій. 

 Елітна висотка в центрі Донецька. Місце прожиття нової еліти. Солідні чиновники , ” герої молодої республіки” ,”труженики невидимого фронту” а ще більше коханок такових. 

 Одна з таких крутилася біля дзеркала в просторій трюхкімнатній квартирі. Це була ще зовсім молода білявка, яка готувалася з впливовим залицяльником зустріти своє дев'ятнадцяти річчя. 

 Солодкий перед смак веселощів і подарунків перебив дзвінок у двері. Дівчина відчинила, начисто забувши про всі перестороги свого кавалера. 

 За дверима стояв чоловік , якому з однаковою мірою можна було дати як двадцять , так і сорок. Одягнутий він був в простий , сірий костюм. По якому відразу було помітно працівника органів. В руках він тримав розкішний букет червоних троянд. 

-О! Це мені! 

 Той , кого вона сприйняла за посильного свого залицяльника, розвалився в хижій посмішка , яка нагадувала більше звіриний оскал. 

-Все навіть простіше ніж я думав. 

 Всеволод Іванов виходив з приміщення МГБ. Абревіатура, яка наводила жах на всю республіку. Розміщувалася в приміщенні СБУ , як і Іванов служив спочатку Україні , потім Росії. 

 Його такі речі взагалі мало турбували , в зараз, за кермом автомобіля. Він їхав , аби не забрати свою каханку в ресторан. 

 Всеволод з задоволенням пропустив би “офіційну частину”. В голові він вже роздягнув свою крихітку. Цілував , пестив. Але , розумів що жінкам ще й увага потрібна. 

 Вийшовши з автомобіля, він дістав з заднього сидіння букет троянд. Піднявся по сходах. Подзвонив у двері. Відповіді не було. Він смикнув ручку . Двері прочинилися. 

 На інстинктах він схопився за пістолет. Але зайшовши в квартиру . Проте побачивши світло в ванній заспокоївся. 

-Моя кицюня вже чекає. - сказав він ігривим тоном , ховаючи пістолет, заходячи в ванну. 

 Пройшовши до шторки , відсмикнув її, і жахнувся. Його квіточка , лежала в ванній. Широко розкритими , скляними очима дивилася в стелю. Легенька сукня , була залита кров'ю, з розпанаханого горла. 

 Він потягнувся за зброєю. Але було пізно. Удар з заду в коліно повалив його з ніг , а загострений шматок металу обірвав його життя.