Розділ 3 - Пасажири без квитків

Трамвай зупинився раптово.

Не різко — ні, навпаки, занадто плавно, наче зупинка була запланована задовго до того, як Софія про неї подумала. За вікнами все ще не було міста. Лише сніг, що падав у порожнечу, і темні силуети будинків без вікон.

Двері відчинилися.

— Ми ж ніде не зупинялись, — прошепотіла Софія.

— У цьому трамваї зупинки з’являються самі, — відповів Макс. — Я майже впевнений.

У салон зайшли люди.

Спочатку — дівчина років вісімнадцяти у святковій сукні й кросівках. Макіяж трохи розмазаний, у руках — коробка з тортом. Вона виглядала так, ніби вибігла з дому посеред сварки, не думаючи, куди саме біжить.

Потім — чоловік у пальті, з ялинковою гірляндою, що безглуздо стирчала з кишені. Він нервово оглядався, ніби боявся, що хтось його впізнає.

Останньою зайшла літня жінка з маленькою валізою. Вона рухалась повільно, але впевнено, і коли її погляд на мить зустрівся з поглядом Софії, по спині пробіг холодок.

— Вони… як ми, — тихо сказала Софія.

— Так, — кивнув Макс. — Не мали тут бути.

Двері зачинилися.

— Квитки, — знову промовив водій.

Ніхто не відповів.

— Я вже платив, — раптом сказав чоловік з гірляндою. — Колись. Давним-давно.

Водій мовчки кивнув.

Дівчина з тортом нервово засміялася.

— Це якийсь квест? Якщо так — скажіть одразу, я не люблю несподіванки.

— Це не гра, — відповіла літня жінка. — Це шанс.

Софія напружилась.

— Шанс на що?

Жінка сіла навпроти неї, поставивши валізу під ноги.

— На те, щоб не повторити помилку, — сказала вона. — Або зробити нову. Іноді це одне й те саме.

Годинник над дверима клацнув.

23:55.

— У нас мало часу, — сказав водій. — Трамвай не чекає довго.

— А що буде опівночі? — запитала Софія.

Водій нарешті обернувся.

Його очі були темні й глибокі, як ніч за вікном.

— Хтось зійде там, де потрібно.

— А хтось — ні.

Макс різко встав.

— Зачекайте. Це ж означає, що хтось… зникне?

— Зникнути — не найгірше, — спокійно відповів водій. — Гірше — залишитись.

Трамвай рушив знову.

У вікнах почали з’являтися нові сцени. Не лише Софії чи Макса — тепер кожен бачив своє. Дівчина з тортом заплакала. Чоловік відвернувся до скла. Літня жінка лише тихо зітхнула.

Софія подивилась на Макса.

— Ми ж виберемось?

— Ми спробуємо, — відповів він. — А це вже більше, ніж нічого.

Вона раптом усвідомила:

цей трамвай не просто показує минуле.

Він щось шукає.

І питання було не куди вони їдуть.

Питання було — кого він залишить.