Епізод 8. Правда?

– Нарешті я жива! Не можу повірити, що знову можу танцювати! Чому ви так дивитесь? Допоможіть Денісу, бо я теж буду змушена просити його допомоги, адже мене треба трохи почистити. Ще й сукню замінити, бо в цьому старому лахмітті я ходити не збираюсь.

Голос Мері звучав дещо дивно, з металічними нотками, але загалом нагадував звичайний дівочий. Друзі, що перебували у якомусь трансі, «ожили».

– Так, звісно, – Санчос нагнувся та підняв з підлоги невелику коробку, котру впустив. – Ось вино і аптечка. Та стій, Еде, спочатку кров йому спини, а не за пляшку хапайся!

– Я… трохи заплутався. – Він відкрив аптечку і винувато поглянув на мою розбиту губу. – Давай, Джо, оброблю твою рану.

– Дякую, друже, але наступного разу не бий мене.

– Але ти вже набрид зі своїми припадками! – Миттю спалахнув Ед, одночасно прикладаючи мені до рани бинт з бактерицидом. – З кожним разом все гірше і гірше. Що я маю робити?

– Що?.. То такі напади в тебе часто?

Мася, звісно, перепитала, бо хвилювалася за мене, але по очах Еда стало зрозуміло, що цього разу він не змовчить.

– Так, Мась, часто! І якби ти окрім Санчоса ще кого-небудь помічала, то побачила би, що з нашим другом коїться щось дивне!

– Еде! Не смій так з нею розмовляти!

– Про що це ти? Ми ж усі просто друзі. Правда, Санчо?

Ед міг бути гострим на язик, коли цього дуже хотів. І навіть відкривання пляшки з вином не могло зупинити його шпильки у бік Санчоса та Масі.

– Звісно, – хлопець зашарівся і я зрозумів, що він з Масею про свої почуття ще не говорив.

Ед збирався піти за келихом, що залишився лежати на таці цілим та неушкодженим, але я забрав у нього пляшку і зробив декілька великих ковтків: мій стан дозволяв на деякий час забути про манери навіть у присутності панянок, які до такого не звикли.

– Ого, я бачу у вас тут весело. Денісе, тобі вже трохи краще?

– Так, Мері, дякую, що спитала.

– Тоді допоможи мені підвестися. – Вона мило усміхнулася до друзів, котрі скупчилися біля мене чи то випадково, чи то в пошуках захисту. – Вибачте, але я вкраду його у вас ненадовго. Нам є про що поговорити сам на сам. І будь ласка, не турбуйте нас і не підслуховуйте – це приватна розмова.

Похитуючись, я підійшов до Мері та запропонував їй свою руку. Вона прийняла її, обережно підвелася і зробила декілька невпевнених кроків.

– Ох, я вже навіть ходити розучилася!

Вона розсміялася так щиро і дзвінко, а її усмішка була такою ніжною, що всі мої сумніви враз зникли. Звісно, нікого вона не могла скривдити! Поруч з нею було так приємно і тепло. Вона була просто маленькою дівчинкою, котрій пощастило отримати другий шанс. І вона лиш не хотіла його впускати, а прожити щасливе, наповнене подіями життя. Можливо, раніше до неї ставились як до іграшки, не сприймаючи її за особистість – коли набридала, її просто ставили знову в коробку.

Мері поглянула мені в очі з жахливою тугою і сумом, і для мене стало очевидно, що я мав рацію. Її здатність так легко читати мої думки, щоправда, дещо збентежила, але я не приділив тоді цьому факту належної уваги.

– Що ж, ходімо, Мері. Приведемо тебе до ладу. – Я поглянув на друзів, котрі насторожено спостерігали за нами. – Не сумуйте, поки нас не буде. Ми швидко.

– Угу, – Еду очевидно така ідея не сподобалась, але протестувати проти цього він не міг.

Ми вийшли і повільно попрямували в кімнату моїх батьків, де нас точно ніхто не потурбує, залишивши друзів сам на сам з їхніми думками та страхами.

*

– Ну що, Еде, які плани? – запитав Санчос, тільки-но в коридорі стихли кроки.

– Вважайте мене останнім параноїком, але я не повірив жодній тіні усмішки на обличчі того диявола. – Він копнув стільця, на якому сиділа лялька, і різко розвернувся до друга. – Сань, нам з тобою треба ще раз обшукати підвал. Ретельно. Мась, може ти продовжиш читати?

– Але я хочу з вами!

Мася за звичкою вперла руки в боки, але Санчос похитав головою.

– Ні, ми не знаємо, яка дичина там ще може бути схована. Ти повинна залишитися в безпечному місці.

– Я згоден. Крім того, в мене є одне прохання. Спробуй знайти, звідки батько Дена взагалі викопав ту історію. Може, в його щоденнику є посилання на джерела, абощо. Мені здається, історія не закінчена і там багато підводного каміння, яке може потопити нас усіх.

– Добре, я зрозуміла. Зроблю все, що зможу. Будьте обережні.

– Ти теж.

*

Я провів Мері до кімнати моїх батьків. З якогось дива мені подумалося тоді, що то гарна ідея. Їхня спальня залишалася недоторканою відтоді, як вони востаннє вийшли з неї: батькові папери та записники утворювали живописний хаос на робочому столі, мамина книга так і лежала на шафці біля ліжка розгорнутою на сторінці, яку вона читала, на календарі, котрий ніхто не змінював, зосталися помітки з важливими датами та зустрічами, а годинник показував пів на шосту – він продовжував старанно працювати, відміряючи своїми стрілками час, поки не зрозумів, що його господарі вже цього часу не мають, та вирішив також спочити. Назавжди. Кімната застигла в часі і ніщо не могло порушити ту густу й мертву порожнечу.