Епізод 7. Найбільша дурниця

– Із усіх зроблених тобою дурниць оця – найбільша!

Ед тремтливими пальцями дістав із задньої кишені джинсів пачку і, відійшовши до відчиненого вікна, нервово підпалив цигарку.

– Я не пам’ятаю, щоб дозволяв тобі курити в моєму будинку.

– Котись к бісу!

– Еде, тут же Мася...

– Стулись, Санчо.

– Мені однаково, – станула плечима дівчина. – Направду, я і так давно підозрювала, що в нього є ця звичка. Нехай трохи заспокоїться.

Такої «яскравої» реакції від Еда я зовсім не очікував. Він не те, що був проти того, аби я заносив ляльку в дім, ні. Він був абсолютно категоричним у своєму рішенні. До слова, як і я.

– Складається таке враження, що ти ревнуєш, – я знущально посміхнувся, намагаючись підколоти його і перевести тему. Він завжди вівся на мої провокації і спалахував, мов торф у липневу спеку. Та, на жаль, не того разу.

– Знаєш що? Йди в болото зі своїми жартами! Ти ніколи не прислухаєшся до мене, бо я, бачте, дуже емоційний і не такий розумний, як декотрі! – Він пожбурив недопалок прямо у вікно, проігнорувавши завбачливо поставлений мною на підвіконня кухоль і тим самим знехтувавши чистотою та охайністю подвір’я. – Нехай! Нехай ти більше жодного разу мені не повіриш, але зараз, лише зараз, Дене, зроби як я кажу. Викинь її, спали чи зачини знову в тому клятому підвалі! Благаю! Я знаю, що кажу. У мене дуже дивне і погане передчуття стосовно неї!

«Благаю»?.. Чи не вперше я почув від друга це зовсім непритаманне йому слово. У той момент я дійсно засумнівався у правильності свого рішення. Але я був лише за крок до правди, тому мої власні передчуття та інтуїція не могли достукатися до мене у той момент.

– Ти просто сприйняв всі історії про неї близько до серця.

– Ні, чорт забирай!

– Послухай, якщо мені треба всього лише завести її, щоб дізнатись правду про батьків, то, бачать боги, я це зроблю!

Друзі з подивом витріщилися на мене. Ед спохмурнів і дуже повільно перепитав:

– І що це має означати?

Дурень. Проговорився. Я хотів був вигадати якусь відмовку, аби викрутитися. Але друзі мені довіряли і я не зміг сказати неправду їм прямо в очі. До того ж, мій втомлений та виснажений мозок не міг придумати щось біль-менш правдоподібне. Бо є різниця між «Все нормально» в месенджері та відвертою брехнею тоді, коли вони все бачать на власні очі. Я подумав, що так буде краще: принаймні, вони знатимуть причину моїх вчинків.

– Мері сказала, що знає щось про смерть моїх батьків.

Очі друзів розширилися ще більше.

– Коли це ви встигли побалакати? – в голосі Еда зазвучали загрозливі інтонації.

– В підвалі.

– На бога, Джо, у тебе був припадок!

– Я розмовляв з нею. Не знаю як, але це правда. Просто повір мені.

– Повірити? Ти вимагаєш у мене те, що сам робити не збираєшся?

Ед підлетів до мене з риком, як грозова блискавка, і, схопивши за комір, припідняв у повітря.

– Звідки вона може це знати? – процідив він крізь зуби. – Вона сиділа в підвалі! І це лише холодний мертвий шмат деревини!

Мася переполохалася і підірвалася з місця, та Санчо притримав її за руку і гаркнув:

– Ед! Заспокойся і відпусти свого Друга!

Я вирвався з його гарячих рук, що пахли тютюном, і відступив на декілька кроків. Ед різко розвернувся, повернувся до вікна і всівся на підвіконня, підпалюючи ще одну цигарку.

– Вона сказала, що має якийсь зв’язок з будинком. Нібито чує і бачить все, що відбувається у цьому маєтку.

– Але Дене, – промовила Мася усе ще тремтливим голосом. Санчо її руку не відпускав. – Ти маєш розуміти, що ті історії не могли виникнути з повітря. Диму без вогню не буває.

– Мася має рацію, – підтримав її Санчос. – Чоловіки би не вигадували страшилки, аби лише полякати своїх нащадків. І виходячи з деяких записів та малюнків, вони радше понавигадували порнухи би якоїсь. Подумай головою, якщо ляльку там зачинили, то мали бути реальні причини для того.

Мася почервоніла, але додала тихо:

– І що, як тобі взагалі не треба знати, як померли твої батьки?..

Я зітхнув. Бо настав момент, коли я мав сказати їм усю правду про реальний стан мого ментального здоров’я. Це було дійсно важко, але я потребував їхньої підтримки – нарешті я почав це усвідомлювати.

– Це ще не все. Мері не казала, та я певен, що вона знає і про причину усіх оцих моїх видінь, приступів, депресії... Я розумію, вам це важко збагнути, але мені.. я не можу так жити далі. Не можу виносити ту порожнечу всередині, не хочу знову й знову бачити жахливі моменти свого минулого… Ще трохи – і я з’їду з ґлузду.

– Та вже. Он, з ляльками розмовляєш. І найстрашніше те, що вони тобі відповідають.

Санчос та Мася одразу порснули сміхом, але замовкли, побачивши жахливу чорну пустку, котра ледь не виливалася з моїх очей.

– Це не смішно, Еде. Я… – набравши побільше повітря в легені, я продовжив. – Я  вже не раз обдумував свою смерть. І єдине, що зупиняло мене, це те, що потрібно було встати з ліжка і набрати ванну, а я навіть того не мав сили зробити, – я не став уточнювати, що один раз я таки набрався сили, проте не сміливості. – І якби мій дядько чи його підлесливе собача прийшли до мене вночі, аби тихцем перерізати горлянку – я навіть не чинив би спротиву. Але кому я кажу… Ви не відчували того, що і я…