Розділ 23. Останній світанок

Головний корабель старої мережі все ще рухався до Землі. У ньому центральна команда збереглася як замкнений уламок і відмовлялася визнавати звільнення інших. Його зброя могла погасити Сонце на кілька хвилин — достатньо, щоб зруйнувати біосферу.

Союз утратив половину флоту. Звільнені Пожирачі не могли домовитися, хто має ризикувати. Олексій зрозумів, що останній удар доведеться прийняти «Горизонту».

Корабель погодився сам. Він попросив Еріана евакуювати екіпаж, але капітан відмовився залишити істоту, з якою прожив сорок років. Ліра залишилася з ними. Олексій теж.

Саель запропонував знищити уламок ключем Марса, але це знову створило б образ перемоги через абсолютне стирання. Натомість Олексій відкрив усі канали й передав центральному кораблю повну пам'ять звільнення — разом із хаосом, суперечками та невизначеністю.

— Це ваш останній шанс на мир, — відповіла команда.

— Ні. Це ваш перший шанс обрати його.

Зброя почала заряд. «Горизонт» розгорнув крила-поля навколо Землі. На поверхні нічна половина планети дивилася в небо; денна бачила, як Сонце темніє.

Ліра взяла Олексія за руку. Еріан тихо говорив із кораблем. Саель дивився на наслідок власного давнього рішення. Жоден із них не знав, чи спрацює передача.

За мить до пострілу в центральній команді виник один голос, потім другий. Вони не погодилися між собою. Саме ця незгода зупинила наказ, що потребував абсолютної єдності.

Головний корабель вимкнув зброю. Чорна поверхня розкрилася, випускаючи мільйони світлових частинок — архіви світів, які він більше не мав права утримувати.

Сонце вийшло з-за Землі. Його проміння пройшло крізь флот і залило місток золотом. Олексій зрозумів назву, яку Аелар дали цьому передбаченому моменту: останній світанок був не останнім днем життя, а останнім днем, коли майбутнє вважали визначеним.