Розділ 18. Перша хвиля

Пожирачі не вступали в бій за правилами. Вони ігнорували фланги, приймали втрати й рухалися до Землі. Кожен знищений корабель залишав у мережі відлуння чужого світу. Космос наповнився спалахами, які ніхто не чув.

«Горизонт» координував кораблі Союзу й земні супутники. Ліра повела винищувачі крізь уламки, Еріан утримував лінію біля Місяця. Марек наказав земним системам не стріляти без підтвердження, бо Пожирачі копіювали сигнали союзників.

Олексій бачив чорні нитки, що пов'язували весь ворожий флот. Вони сходилися за головною брамою. Ключ Саеля міг спалити центр мережі. Еріан просив зробити це, коли за хвилину загинули три його кораблі.

— Я знаю, що вони вбивають твоїх людей.

— Тоді зроби щось!

Олексій активував ключ, але не завершив команду. У згасаючих нитках він почув голоси знищених цивілізацій. Пожирачі не просто використовували їхні технології — вони складали мережу з уривків пам'яті жертв.

Замість атаки він увійшов у канал. Ліра закричала, бо його тіло перестало дихати. Архіваріус намагався розірвати зв'язок. Та Олексій уже падав крізь трильйони спогадів: моря, пустелі, пісні без звуку, імена без перекладу.

У фізичному світі перша хвиля досягла орбіти Сатурна. Союз відступав. Рада відновила відлік «Попелу».

Усередині мережі Олексій покликав не центральний інтелект, а тих, чиї уламки ще пам'ятали вибір. Спершу відповіла тиша. Потім дитячий голос із розвідника запитав:

— Чому ви продовжуєте жити, якщо життя болить?

Олексій не мав формули. Він відкрив власну пам'ять і дозволив мережі побачити звичайний вечір, холодну каву, невдалий жарт і бажання повернутися додому. Війна тривала, але вперше Пожирачі сповільнилися.