Розділ 4. Кам'яне коло

Туман лежав між дубами, як вода. Камені прокидалися один за одним, відповідаючи кристалу золотими символами. Архіваріус пояснив: Вузли були залишені Аелар задовго до появи людських міст, а Земля стала сховищем останнього Ядра.

У центрі кола виник відбиток давнього чоловіка у срібному плащі. Він назвав Олексія Хранителем, але на запитання про право відмовитися відповів: «Право існує. Наслідки теж».

Три чорні кораблі зависли над лісом. З них спустилися мисливці в масках. Їхній командир запропонував обмін: Ядро — за кілька додаткових років для Землі. Олексій зрозумів, що той не бреше, але й не обіцяє порятунку.

Перший постріл ударив у щит, який Ядро підняло майже без його волі. Удар відгукнувся болем у кістках. Олексій не міг атакувати: кожна спроба перетворити страх на силу робила поле нестійким. Тоді він перестав думати про ворогів і зосередився на людях групи «Тінь», що саме прибули до лісу. Захист розширився, накривши і тих, хто ще вчора хотів його схопити.

Марек Ворон подивився на нього крізь золоту плівку й уперше опустив зброю.

Над колом відкрилася світлова брама. З неї вийшов великий органічний корабель зі знаком трьох переплетених зірок. Срібна воїтелька з темним волоссям стала між Олексієм і мисливцями. За нею з'явився немолодий чоловік у синьому плащі.

— Я капітан Еріан, командир «Горизонту». Ми прибули не за Ядром, а за його рішенням.

Командир мисливців відступив, пообіцявши, що наступного разу прийде не загін, а флот. Марек залишився. Він сказав Олексію, що «Контур» помилявся, вважаючи артефакт зброєю, але уряди Землі цього не визнають.

Олексій глянув на світловий трап. Залишитися означало чекати нового нападу. Піти — довіритися незнайомцям. Він обрав рух, бо нерухомість уже не була безпекою.