1-1

Спес

Стрижень ручки вже вкотре розтікся, і пальці знову почорніли, залишаючи на сторінках щоденника кривуваті сумні плями. Крижаний вітер продовжував холодним дотиком лоскотати душу, наполегливо перебираючи сторінки одна за одною. Напевно, варто кинути цю дурну ідею. 

“З першим днем весни тебе, Спес!” — одне-єдине, що я хотіла сьогодні записати, що хотіла залишити теплим спогадом у пам’яті, а вийшли лише брудні чорнильні ляпки, недбало розкидані на порожньому папері. Я здригнулася від пронизливих завивань вітру, який стрибнув під одежу. Кажуть, коли приходить весна, починається новий виток у житті — все прокидається, оживає після смутку та незворушних обіймів зими. Що ж, з настанням цієї весни в моєму житті теж почався новий, але позбавлений будь-якої наснаги й надії, виток.

— Гей, Ви, шановна, може, все ж таки приберете це нарешті звідси? — спотикаючись о сумки з моїми нечисленними речами, гидливо пробубоніла літня сусідка під дзвінкий гавкіт свого дорогоцінного песика.

Ми ніколи не ладнали з нею. Та й із її псиною теж. Занадто голосно дихаю, занадто довго перу, занадто багато тупоту від мене, занадто, занадто, занадто... Здається, вчора був тринадцятий раз за останній місяць, коли вона заявилася до мене з правоохоронцями за спиною і цим неприємним клубком шерсті в руках, що безперервно гавкає і в день, і в ночі. Можу посперечатися на останні гроші, це через неї я залишилася без даху над головою, без домівки. 

А може й справді, надто голосно дихала і винна у всьому сама? Напевно, що так.

Я зітхнула, набираючи морозне повітря в легені. Вже було все одно.

Кривувата посмішка втомлено затанцювала на моїх устах, змушуючи стареньку здригнутися від роздратування та, зарозуміло скинувши носа, сховатися за дверима малоповерхівки. Досі не розумію, чим насолила їй. Невже все через те, що не прийшла з яблучним пирогом у день вхідчини?

Забруднені, промерзлі пальці потяглися за пачкою цигарок, що незмінною вагою лежала в нагрудній кишені старого штопаного пальта. Переривчасте гавкання все ще линуло з прочинених дверей. Я не змогла стримати іронічного осміху, адже саме її песик розірвав мені рукав кілька днів тому, та винна у цьому теж була я і тільки я. Нахилилася підняти ключі не в тому місці, не в той час.

Мати завжди казала мені посміхатися і сподіватися на краще, коли у житті відбувався безлад, — вогник надії у серці завжди рятував у скрутні часи. Тільки вже не було ні сил дарувати цьому світові посмішки, ні сподіватися на краще. Все руйнувалося у моїх руках, а новий день ніколи не наставав, щоразу одне й те саме: ранок — кава, день — робота, ніч — задушливе безсоння. Це коло, здавалося, вже неможливо розірвати.

Тонка цигарка закрутилася між подушечок пальців у самотньому танку, перебравши на білосніжну оболонку темний колір чорнила. Мені довелося підібгати губи, аби з грудей не вирвався розчарований стогін, коли я знов зазирнула у пачку. Порожньо. Це була єдина цигарка, яка залишилася в мене. Руки тремтіли чи то від холоду, чи то від безвиході, в якій я опинилася, і довелося добряче розстаратися, аби примудритися піймати неслухняний вогник запальнички.

У голові досі не вкладалося все, що трапилось. Телефон тихенько німував у кишені, як і зазвичай. Не було кому зателефонувати, попросити дати притулок хоч на день, а номер, який раніше так часто миготів у телефонній книзі, вже давно знаходився в чорному списку і почав нове життя. Яка іронія! У когось все ж таки настала весна. 

Якби не підводка, чорним півмісяцем проведена під очима, напевно, вже давно б дала волю сльозам, сидячи на власних речах біля під'їзду. Здається, саме наприкінці цього березня ми мріяли одружитися з тією людиною, а тепер були один одному не більше, ніж двоє незнайомців. 

Білий клуб диму випурхнув із легень, залишаючи після себе на язиці улюблену цитрусову терпкість, тільки чомусь сьогодні навіть вона здавалася до огиди гіркою.

Погляд знову опустився на просякнуті чорнилами сторінки щоденника, які зрадницьки нагадували про несподіване звільнення зо три дні до сьогодні.

— Кожна компанія проводить скорочення, це природне явище, — задушлива, глевка грудка підступила до горла, перехоплюючи дихання, а напівзотліла цигарка затряслася ще сильніше між замерзлих пальців.

Виявляється, все може стати гірше, ніж мені здавалося тоді.