Том 1. Розділ 4

Наступний день настав швидше, ніж хотілось. Мірай відчувала, як усередині неї клубочиться хвилювання, проте вона, як завжди, глибоко вдихнула, натиснула кнопку і віддала кермо свого образу яскравій аватарці Марін. На екрані одразу з’явилася усміхнена піратка, що весело підморгнула своїм глядачам.
– Ахой, матроси! ⚓🌊 Знову вітання з мого корабля! – жартівливий тон голосу одразу зарядив атмосферу. – Ну що, як вам загадки? Чи всі вже здалися й пішли спати?
Чат вибухнув миттєво.
 [GrumpyCat]: Це неможливо! Я намагався п’ять годин і навіть близько не підійшов 😡
 [SweetPeach]: Я відкрив 50 вкладок у браузері, і тепер мій комп’ютер реве, як трактор 🤣
 [baka_donut]: Це все постанова! Ніхто не здатен відгадати такі завдання!
– Ооо, знову змови пішли, – Марін театрально розвела руками. – Ні, друзі, тут усе чесно. Якщо ви не можете відгадати навіть першу загадку, то проблема не в загадці, а у вас!
[user123]: Ого, прожарка! 🔥
 [MegaAkira]: Справедливо.
– Слухай, baka_donut, – Марін нахилилась до камери. – Якщо для тебе відкрити Вікіпедію – це вже неможлива місія, то я не здивуюсь, що ти навіть пароль від свого e-mail забув.
Чат вибухнув від сміху, заваливши екран «LOL» і «🤣».
Марін ще хвилину сміялась разом із глядачами, а потім знову підбадьорила:
– Давайте, мої дорогі! Дві години до кінця квесту. Якщо ви ще не здалися – це останній шанс!
На екрані світився великий таймер: 02:01:45.
Чат продовжував вибухати скаргами й мемами:
 [SilentKnight]: Я хотів просто веселий стрім, а отримав іспит з історії 😭
 [KawaiiPanda]: Я пішов за кавою, повернувся – і ще більше нічого не розумію.
 [NoobMaster]: Поставте легкі загадки, типу «скільки буде 2+2»!
– Ну звісно, – підморгнула Марін. – Якщо наступного разу загадка буде «два плюс два», я вимагатиму фотодоказів, що ви самі це порахували. Інакше не зарахується!

Залишалося ще дві години до кінця таймера, а Марін, ніби й не було жодного квесту, весело керувала настроєм стріму. Вона запускала випадкові ролики з інтернету, разом із глядачами обговорювала то дивний кулінарний експеримент, то кота, який вмів відкривати холодильник, то якийсь крінжовий кліп. 
Чат шалів: одні писали, що й самі так танцюють на кухні, інші вимагали поставити відео ще раз «для науки». Марін сипала жартами й підколювала всіх підряд – то обіцяла «найняти того кота юнгою на свій корабель», то казала, що кулінар із відео, певно, «мріє отруїти весь екіпаж». Атмосфера була легкою й безтурботною: годинник відраховував секунди, але ніхто не поспішав – усі просто сміялися й насолоджувалися моментом.
За три хвилини до кінця таймера у чаті промайнув коментар, який одразу впав їй в око:
[Senpai]: Ох, це було важкувато, але здається я зрозумів!
Серце Мірай підстрибнуло. Невже хтось таки близько?.. Невже і справді можна відгадати? Вона на мить відчула, як у горлі пересохло, та швидко взяла себе в руки. На екрані йшов кліп, і вона могла сховатись за коментарями аватара. Марін залишалася веселою та безтурботною, сипала жартами, підколювала чат.
Але думки не відпускали. Невже це справді він?..
Ще хвилина минула. І знову повідомлення від Семпая:
[Senpai]: Що ж, здається я відгадав. «Санта-Марія», «Пінта» і «Нінья» – три кораблі Христофора Колумба в першій експедиції до Америки. Ну сайт прийняв відповідь, чекаю фідбек. В разі чого не проти моря акул, корабель замовлю на Амазон!
Мірай відчула, як серце шалено забилося. Це звучало надто правильно. Саме в стилі Котоне Мідзусави – загадка на історичні факти, завуальована, але розв’язувана.
Він і справді міг відгадати…
Вона продовжувала жартувати в ефірі, робила вигляд, що нічого не помітила. Здавалося, й справді ніхто в чаті не звернув увагу на коментар Семпая.
І тут завібрував телефон.
На екрані висвітлилося повідомлення:
«Мені шкода, Мірай, але у нас є переможець. Це правда неймовірно.»
Ще через секунду посипалися нові:
«Пробач, ми недооцінили твоїх глядачів.»
 «Буду в боргу.»
 «Ми звичайно зв’яжемось із переможцем і перевіримо його, але ніби там немає за що зачепитись.»
 «Сходи завтра й купи щось із одягу для побачення. Компанія компенсує тобі витрати. До 100 тисяч йен.»
Мірай відчула, як у грудях стискається від мішанини емоцій. Серце калатало, пальці тремтіли.
Переможець… невже це справді Семпай?..
Тим часом кліп на екрані добігав кінця. Вона вдихнула й, уже від імені Марін, заговорила:
– Ну що ж, мої любі. Менеджер підказує, що у нас є переможець. Квест таки можна було пройти своїм розумом. Тож наступного разу – менше ниття, більше діла.
Чат одразу вибухнув «WTF» і «Ого!!!».
– З переможцем ми зв’яжемось. І, схоже, мені доведеться вилізти зі своєї каюти на справжнє побачення, – Марін театрально закотила очі. – Ну, авантюра, як завжди!
[SweetPeach]: АХАХАХА «каюта» 😂
 [GrumpyCat]: Побачення confirmed!
 [baka_donut]: Я ж казав, постанова! 😡
– Так-так, – підморгнула Марін. – І щоб наступного разу без «постанов» у чаті. Я сама ще не знаю, що мене чекає! Ахой!
Вона попрощалася й вимкнула трансляцію.

Півгодини Мірай сиділа нерухомо, втупившись у чорний екран. Його відгадали. І схоже, що це був Семпай.
Думки вирували. Він завжди здавався мені приємним… жартує так, що я плачу від сміху, завжди підтримує, не дає здатися. А тепер…
Вона обхопила руками коліна. А раптом я розчарую його? Я ж не така яскрава, як Марін. Я занадто низька, з рожевим волоссям і окулярами. У мене навіть немає нормального одягу…
Телефон знову задзвенів.
– Алло? – несміливо промовила вона.
– Мірай, – голос Котоне був м’яким. – Ще раз вибач. Ми недооцінили твоїх глядачів. Сто тисяч йен на одяг – компанія компенсує. Завтра обов’язково купи щось гарне.
– Добре… – прошепотіла дівчина. – Але скажіть… відповідь була «Санта-Марія», «Пінта» і «Нінья»?
На тому кінці запала пауза.
– Як ти здогадалася? – здивувалася Котоне.
– В чаті один глядач так написав. Семпай.
– Ох… – у голосі менеджерки бриніла несподіванка. – Так, ми якраз його перевірили. Я навіть з ним ось переговорила перед дзвінком тобі. Це дійсно він. І сюрприз-сюрприз: Семпай – це не просто нік. Це псевдонім відомого автора ранобе.
– Автора?.. – Мірай завмерла.
– Так! Він написав «Інший світ» – той самий ісекай, за яким зробили суперпопулярне аніме. І ще є його менш відоме, але дуже сильне ранобе «Три дні».
Мірай розширила очі.
– Я читала обидва… – тихо сказала вона. – Дуже сподобались. Особливо «Три дні». Воно таке сумне, але таке прекрасне…
– От бачиш! – радісно вигукнула Котоне. – Це надійна людина, талановита, з ним точно буде про що поговорити. Не хвилюйся. Побачення буде в котокафе у найближчу суботу. Він так запропонував і я подумала, що і тобі сподобається такий варіант.
– У котокафе?.. – Мірай мимоволі усміхнулась. – Я люблю котиків.
– Чудово! – підсумувала менеджерка. – Тоді до завтра. Я уточню деталі і тобі все розповім. І обов’язково купи собі щось гарне.
Вони попрощалися.