Том 1. Розділ 2

Телефонний дзвінок вирвав Мірай із думок.
На дисплеї – ім’я «Kotone M.».
Мірай зітхнула й провела пальцем по екрану.
– Алло…
– Мірай, привіт! – дзвінкий жіночий голос пролунав так енергійно, що на секунду у вухах залоскотало. – Молодець сьогодні! Стрім був чудовий, глядачі активні, донати сипались, чат жив. Прямо як треба.
– Дякую, Мідзусава-сан, – тихо відповіла дівчина. Вона завжди називала її офіційно, навіть у думках рідко дозволяла собі «Котоне». Хоча іноді, коли менеджерка розсипалась у порадах чи смішних аналогіях, Мірай мимоволі думала: ніби старша сестра, тільки з блокнотом і безперервними дзвінками.
– Слухай уважно, – продовжила Котоне. – Завтра у нас особливий формат. Тобі треба провести аукціон і лотерею.
Мірай стиснула губи. Вона вже здогадувалась, куди це веде.
– Я знаю, – обережно сказала вона. – Але… мені не подобається головний приз.
– Ти про побачення? – миттєво відреагувала менеджерка.
 – Так, саме про нього.
– Мідзусава-сан, – Мірай трохи нахилила голову, наче співрозмовниця могла її бачити. – Це ж дивно. Я не хочу виставляти на аукціон зустріч зі мною.
У слухавці почувся короткий смішок.
– Розумію твої сумніви. Але давай поясню. Побачення – це лише символ. Насправді головне не воно, а сам процес. Ти навіть не уявляєш, скільки грошей можна залучити таким чином. І агенству вигідно, і тобі – теж.
– Я все одно… – почала Мірай, але менеджерка не дала їй договорити.
– Слухай далі. Там же не все так просто. Умови такі: щоб дійти до головного призу, треба розгадати три загадки. Знайти три слова й пояснити, що вони означають. На це дається тільки двадцять чотири години. Ми навіть сайт спеціальний зробили. Учасник переходить, виконує завдання, а докази – скріншоти, пояснення – відправляє нам. І тільки тоді він допускається до участі в аукціоні.
– Це звучить… занадто складно, – Мірай насупилась.
– Саме так, – задоволено підтвердила Котоне. – Це майже неможливо. Ми з командою два тижні сиділи, придумували ці загадки. Щоб знайти всі ключі, треба перелопатити тисячі сторінок в інтернеті на десятках сайтів. А ще всі дії треба довести з пруфами. Чесно – без 500 IQ там робити нічого.
– П’ятсот IQ? – мимоволі усміхнулась Мірай.
– Ага, – засміялась менеджерка. – Ну, уяви собі: навіть Ейнштейн би застряг на першій підказці й здався. А розгадати все за двадцять чотири години… Мірай, для цього треба бути квантовим комп’ютером, який на ходу ще й каву п’є.
Дівчина не витримала й пирхнула від сміху.
– Ви й справді таке заморочене придумали?
– Так! – гордо сказала Котоне. – Це не просто загадки – це витвір мистецтва. Ми навіть жартуємо в офісі: якщо хтось зможе пройти весь шлях, то ми одразу наймаємо його на роботу.
Мірай на мить замовкла. Сумніви ще були, але тон менеджерки звучав настільки переконливо, що серце поступово заспокоювалось.
– Добре… – тихо сказала вона. – Але якщо раптом хтось усе ж зможе?
– Якщо хтось здолає це, – у голосі Котоне прозвучала усмішка, – я вважаю, він дійсно заслуговує на зустріч. Такі зусилля треба відзначати.
– Але ж це буде якийсь незнайомець, – прошепотіла Мірай. – Я навіть не знатиму, хто він. А якщо він маніяк?..
– А чи такий вже незнайомець? – спокійно відповіла Котоне. – Якщо це твій глядач, то цілком можливо, що він активний у чаті. У тебе ж є улюблені підписники, чи не так? А ще ми перевіримо цю людину – кримінальне минуле, судимості, зв’язки з якудзою… – менеджерка засміялась. – Уявляєш: «Вибачте, ви виграли побачення, але у вас три трупи в підвалі – зустріч скасовується»!
– Мідзусава-сан! – Мірай не змогла стримати нервовий смішок.
– Не хвилюйся. Ми подбаємо, щоб усе було безпечно. Це максимум дві години у громадському місці. Ніяких фото, ніяких відео. Просто дружня зустріч. І ще раз: шансів, що серед твоїх підписників є геній рівня Шерлока Холмса, а ще й встигне за добу знайти три слова – майже нуль.
Мірай кивнула, хоча Котоне цього не бачила.
– Добре. А що ж там загадали?
– Ой, ну це поки секрет. Оскільки ти піратка, то там про кораблі. Ну там нереально складне, але елегантне у підсумку. Ну сама побачиш хіхі
– Гаразд. Я довіряю вам.
– Ось і чудово! – задоволено сказала менеджерка. – Відпочивай, завтра великий день.
Вони попрощались, і кімната знову потонула в тиші.

Мірай довго тримала телефон у руках, не поспішаючи його відкласти. Думки роїлись.
А кого я взагалі знаю серед своїх підписників?..
Перед очима відразу спливли знайомі нікнейми.
Є ті, хто донатить найбільше – BigBoss, MegaAkira. Їхні повідомлення завжди миготять яскравими кольорами на екрані. Вони ніби доброзичливі, але все одно здаються далекими.
Є ті, хто постійно жартує – GrumpyCat, SweetPeach. Їхні репліки чат завжди підхоплює, сміх котиться хвилею, і Марін-аватар вміло підкидає жарт у відповідь.
І є один… Семпай.
Він робив і донати – щедрі, але не показні. Його жарти завжди були влучними, іноді такими, що у Мірай навіть навертались сльози від сміху. Але головне – він ніколи не залишав її без підтримки. Якщо вона помилялась у грі чи щось йшло не так – його повідомлення завжди з’являлось: «Не хвилюйся, ти чудово тримаєшся», «Все вийде», «Ми тут з тобою».
Цікаво, хто він офлайн?.. – подумала дівчина. – Може, студент? Може, працює десь у офісі?..
Вона притулила коліна до грудей і на мить заплющила очі.
Семпай…
Це ім’я стало для неї теплим як ковдра у холодну ніч.
– Що ж, сподіваюсь, до побачення справа не дійде, – прошепотіла Мірай у порожній кімнаті. – У мене ж навіть немає нічого пристойного вдягнути…
Її тихий голос розчинився у тиші, а ніч за вікном нагадувала темне море, по якому вона пливла сама.