Глава 1.1

Світло ліхтарика замерехтіло в темряві. Альвін потрусив і вдарив його об руку, після чого ліхтар знову засвітився нормально. Посеред вулиці дорогу хлопчику перегородила натягнута жовта поліцейська стрічка з чорними написами «Місце злочину! Вхід заборонено!». Альвін на всякий випадок ще раз оглянувся навкруги, але нічого і нікого, хто б становив йому загрози не було.

Хлопчик направив ліхтар перед собою і зміг роздивитися вулицю. Вона була розтрощена вщент, немов тут пройшлась справжня війна. Розбиті автівки зі слідами від куль, скло в багатоповерхівках було повністю вибито, на асфальті були такі величезні діри, що здавалось по цій вулиці їздили і стріляли танки.

Альвін дістав з кишені свого чорного спортивного костюма невеличку прямокутну коробочку. Він побачив що на ній горить зелений індикатор, а це значить, що його глушилка власного виробництва працювала безвідказно. Хлопчик це знав, просто вирішив на всяк випадок все перевірити. Сигнал у його глушилці вирубав абсолютно всю електроніку в межах одного кварталу, але заряду у його засобу вистачало лише на пів години. За те за цей проміжок часу його не можна було засняти з камери спостереження чи сфотографувати на телефон. Альвін навіть був невидимий для супутника, правда це було в теорії на папері, в хлопця не було змоги перевірити чи справді здатен на це його пристрій. Хлопчик подивився на електронний годинник на правій руці. Індикатор показував двадцять чотири хвилини другої ночі. Він тут вже хвилин десять вештався, дивився щоб не було зайвих очей та вух і його ніхто не помітив. А якщо небажані свідки все-таки з’являться, то навряд чи зможуть щось гарно розгледіти. На цей випадок Альвін був одягнутий в дешевий чорний спортивний костюм від якого було б не шкода позбутися, якщо щось піде не так. Він не хотів, щоб хтось знав про це його дивне хобі. А то ще в когось виникне запитання, чого це п’ятнацятирічний юнак таємно і досліджує місця злочинів. Почнуться перевірки, поліцію це точно зацікавить, а це Альвіну було зовсім не потрібно.  Наостанок цей костюм доповнювала звичайна шапка натягнута до очей, та легкі будівельні рукавиці, щоб не залишити ніяких відбитків. Хлопчик ще раз глянув на годинник. Отже, на все про все у нього залишалося хвилин двадцять. Цього часу мало вистачити з головою.

Альвін нахилився і пройшов під стрічкою на місце злочину. По слідах, що тут були він намагався зрозуміти, що ж тут відбулося. Через новини хлопчик знав, що тут було пограбування банку і все, це вся інформація, яка була йому потрібна. Не те щоб він не довіряв засобам масової інформації, Альвін міг запросто подивитися відео свідків чи камер спостережень, але це він зробить потім, щоб скласти повну картину того, що тут відбулося. А поки що це було не цікаво. Йому подобалося приходити під кінець таких заворушень, коли поліція вже зібрала всі докази, що могла знайти і покидала місце злочину. Коли преса втрачала інтерес до місця події. Коли навіть випадкові перехожі вже не цікавилися, що тут відбулося, тоді на сцену виходив Альвін. Йому ніхто не заважав, ніхто не відволікав, він сам детально оглядав місце злочину і знаходив те, на що інші інколи не звертали увагу. Альвін не просто так прийшов сюди пізно вночі, навіть не прийшов, а прибіг стрімголов, коли сонце остаточно сіло і темне небо вкрили зорі. Останнім часом злочинів за участю суперлиходіїв ставало все менше і менше, а того маштабу це взагалі рідкість. А тут таке… пограбування банку посеред білого дня у столиці. Та взагалі суперлиходіїв майже не лишилося. Немов вони кудись почали пропадати. За останні два роки вони всі кудись позникали. При тому вони пропадали так тихо і без шуму, що ніхто зі звичайних людей не звертав на це увагу. Немов в один прекрасний день зникнув надокучливий сусід згори, який кожної неділі о сьомій ранку починає робити ремонт, який ніяк не завершиться ось вже протягом десяти років. І з одного боку - дійсно цікаво, куди зник цей засранець, але не настільки, щоб кудись вставати і йти шукати його. Він зник і все, це і є головне для багатьох людей. Так були ще репортери, яких все ж таки цікавило куди поділися всі лиходії, але навіть вони не могли дати чітку відповідь, куди поділися супер-лиходії. Тільки теорії. Але Альвіна зараз цікавило інше, що ж тут сталося.

Хлопчик одразу ж звернув увагу на інші дивні довгі дірки в асфальті та в будинку навпроти банку. Немов хтось вижигав лазером шлях, щоб пробитися з оточення. Альвін нахилився до однієї з таких дірок, зняв рукавицю та обережно провів пальцями вздовж неї. Асфальт був ще теплий, і виглядав так ніби він розплавився від високої температури. Хлопчик одразу перебрав у голові всіх лиходіїв, які були спроможні на це. Благо список був занадто короткий, хтось зник, як безліч інших лиходіїв, а хтось загинув у вічній боротьбі з супергероями. Так що волі залишався тільки один відомий підозрюваний – Енергетик. Лиходій зі здатністю стріляти енергетичними імпульсами з кінцівок. Хлопчик ще раз оглянув місце бою. Він одразу ж почав бачити фрагменти бою, щось пішло не так і Енергетик вирішив прориватися з боєм.

В голові забагато думок, які заважали. Зараз немає часу поринати в різні теорії. «Отямся! Ти стоїш на місці злочину!», - звернувся до себе Альвін. В нього було не так багато часу, для початку треба було зібрати якомога більше інформації, а вже потім обдумувати що, чого і як. Він забігав на перед, на кінець історії, а треба було зрозуміти, що сталося у на самому початку. Треба було зрозуміти, що сталося у банку.

Хлопчик зайшов в банк, ще раз нахилившись під жовтою стрічкою, яка була замість вибитих дверей. Щойно опинившись у приміщенні банку і зробивши перший крок, Альвін почув гучний дзвін, немов від монет. Хлопчик направив ліхтар на підлогу і здивувався ще сильніше. Альвін нахилився, щоб роздивитися, що спричинило такий шум і побачив у себе під ногами звичайну гільзу від кулі. Хлопчик нахилився і взяв її. А потім помітив ще одну гільзу, і ще одну, і ще… Хлопець спрямував світло ліхтаря на підлогу і побачив, що все тут було усіяно гільзами від куль. Може це охорона? Ні, тут немов з автоматів палили, стільки було гільз, а охорона банку озброєна тільки пістолетами. Суперлиходіїв оточили і їх вирішили брати штурмом? Теж ні. В приміщені немає слідів від куль, якщо не рахувати декілька дірок в стелі. Та й приміщення виглядало більш менш пристойно. Так був невеличкий бардак, документи і папки валялися на підлозі, декілька перевернутих стільців, але це більше нагадувало наслідки новорічного корпоративу ніж на пограбування. А так було все чисто. Працювали професіонали, що ж пішло не так? Альвін помітив, що більшість гільз була біля виходу з банку, а саме біля вікон. Ставши біля вікна і подивившись на вулицю, він зрозумів, що грабіжники вели вогонь з банку по вулиці. Протилежний будинок був просто вкритий маленькими дірками. Все ставало дедалі дивніше і дивніше.