Епілог

Епілог

Згодом.

До приміщення бару увійшов приземистий чоловік років за пʼятдесят. Пишні сиві вуса, виразні щелепи, округлий живіт. В руках він тримав старомодну тютюнову цигарку.Попри вік та явно не здоровий спосіб життя по ньому було помітно , що він ще досить міцної статури. З під сорочки угадувались чималі руки та плечі. Рукава були закатані по лікоть так що можна було побачити широкі передпліччя обтягнуті синіми жилами та тонкою шкірою.

Поруч з ним без повідка та намордника переминався з лапи на лапу сірий з білою грудиною стаффордшський терʼєр.

Працівники швидкої допомоги саме грузили тіло на носилки.

Чоловік підійшов на відстань метру, кинув довгий сумний погляд та похитав головою. Зітхнувши він попрямував до бару. За стійкою високий рудий хлопець у сірій футболці приймав з рук полісменів бланки та інші документи.

…так , так, ми самі тут розберемось. Все вже узгоджено. Васильович! Він побачив вусача.

-        Я! Бодро відповів він.

-        Я тобі вже кохве замовив.

Вусач покряхтівши виліз на високий стул. Пес сів поряд.

Бармен невдоволено подивився на собаку.

-        У нас так-то з тваринами не можна.

Вусач подивився на пса, а той нахилив набік морду і заворчав.

-        Боюсь, якшо ти спробуєш вигнати Бубліка, то він сам нас повиганяє звідси.

Бармен, стиснув губи,  перекинув рушника через плече та пішов займатися роботою.

Рудий офіцер СБУ нарешті закінчив з паперами та сів поруч з Васильовичем.

-        І що ви на це скажете?

-        Та шо казать. Крот у нас сидить у конторі.

Вусач тихо потягував каву з чашки обережно тримаючи її обома руками.

-        І ви так спокійно про це говорите?!

-        Так вони завжди були. І завжди будуть. Робота у них така. А наша робота їх знайти та нейтралізувати. Цього разу ми не впорались.

Рудий задумливо розколочував маленькою ложечкою цукор у чашці.

-        Чому ми взагалі туди полізли? Лабораторія ж була законсервованою?

-        Бачив у звітах прізвище Ігнатʼєва?

-        Угу.

-        Чув про майора Осташкіна?

-        Ну?

-        Так от це його небога.  Довгий час вважалась зниклою без вісти. Але парнішка не здавався і шукав її. І один з інформаторів дав наводку на цю лабораторію. Васильович гучно сьорбнув з чашки. Не те щоб він сподівався знайти її живою…, просто видно хотів попрощатись, та знаєш, .. дізнатись як все було. Зробивши паузу та почухавши пса за вухами він продовжив. – Не знаю , що там трапилось але одне скажу тобі точно.

Деякі таємниці не слід відкривати.