Останній спогад

Глава 19. Останній спогад

 Проїзжаючі по дорозі машини обдавали нерозторопних пішоходів калюжною водою з під коліс. Я вже трохи зголоднів та покрутив головою у пошуку кафе або іншої забігайлівки, і майже одразу мені в очі кинулась вивіска через дорогу

«Остання крапля» - фіолетова неонова вивіска притягувала погляд. Я пропустив авто ліворуч та перебіг дорогу. Знову зʼявилось відчуття наче хтось дивиться мені у спину, як і минулого разу. Я навіть мимоволі обернувся, але звісно ж нічого не помітив. Мабуть це повʼязано з різким переходом від спорожнілої Зони до переповненого мегаполісу.

Струснувши воду з волосся я потягнув на себе ручку дверей та увійшов у тепле слабкоосвічене приміщення . Легкий блюз або щось на кшталт лунав з колонок . Я повісив змоклу куртку на вішалку та попрямував до барної стійки. Офіціант жестом указав мені на вільний столик і я приземлився на мʼякий диванчик біля нього. Через кілька хвилин я дочекався офіціанта з нотатником у руці .

-       Ви сьогодні один?

-       Так. Шось перекусити принесіть будь ласка.

-       Як завжди?

-       Ну, мабуть.

Хлопчина посміхнувся зробив запис, та пішов назад.

Мене дещо насторожила його фраза.

-       Заждіть , ви сказали – як завжди?

-       Так.

-       Я тут раніше бував?

-       Хіба раз?

Пальцем він указав на стіну .

Гучний удар кийком об шар вивів мене з заціпеніння і я наче крізь воду пішов до неї.

Стіна була обвішана десятками засклених фотографій у деревʼяних рамочках. Пройшовшись по ним поглядом я зупинився на одній…

Троє підтягнутих чоловіків . Двоє по боках з кийками у руках і один посередині з трьома кухлями пива. Я наблизився. Приблизно мого віку, дещо крупніший. Менше зморщок. Приблизно мого зросту. Приблизно це був я.

І водночас ні. У скляному відображенні відбивалась лише бліда тінь колишнього власника.

Ліворуч широко посміхався Грецький. Взагалі то Коля він був український, просто з грецьким корінням. Густе чорне волосся, щільна борода, метрові плечі.

Саме він лежав при виході з підземного комплексу з ножем в боку.

Сміх гравців у більярд чувся наче через зачинені двері. Мені стало дурно. Я запрокинув голову і вдихнув побільше повітря поки спогади лихоманочно роїлись в моїй  безтолковці.

Я нарешті згадав , про що говорив Катт по телефону. « Під дією алкоголю препарат може не спрацювати!».

-       Блять, та ще раз кажу, лізти в лабораторії Зони це найтупіша ідея з усіх можливих! Вистачить і тих тварюг , яких вже випустили на волю!

-       А я тобі ще раз кажу, що наказ є наказ, і ми туди підемо з тобою чи без тебе! Схоже на волі ти зробився мʼяким , як шмат лайна!

-       Шмат лайна від нас залишиться, коли новий мутант нас всіх зжере, перетравить, і висере прямо на пісок! Я був у Зоні і я бачив цих почвар. Деяких з них і «кабачком» не завалиш, не кажучи за М-ки та форти.

У кімнаті здавалось навіть повітря було напружене і тремтіло від наших голосів.

Відкрились двері і увійшов Грецький.

-       Шо за шум, а драки нєт?

-       Твій кєнтяра атрофірувався відтоді як звільнився.  Гнівно промовив Цербер.

-       Коля зроби йому шось! Я непросто так не хочу лізти у ті каземати. Якшо там можуть лазити творіння отих навіжених вівісекціоністів помішаних на євгеніці, то повірте це дуже, дуже погана затія.

-       Чув, та шо ти насправді. Ми теж наче не пальцем роблені. Тарік оно сам як мутант вже ходить, скоро півтора центнера важить буде.

-       Пффф, ох і тяжко з вами.

Коли мені написав колишній начальник я вже розумів , що це не просто так. Цербер ніколи нічого не робив просто так. Я пройшов половину полісся з поганим передчуттям , і з рештою воно мене не підвело.

Вислухавши його прохання провести групу спецпризначенців у один з найнебезпечніших районів Зони, а потім спуститись із ними у запечатану лабораторію я одразу відповів категоричною відмовою. Вони просто не розуміли що таке мутант, і що невідомо хто може ховатись там від сонячного світла.

Грецький хлопнув мене по плечу.

-       Та ми чисто сафарі влаштуєм пацанюра! Він коротко реготнув.

-       Аби ми могли швидко дістатись до комплексу, я б тобі не писав будь впевнений. Але в тому районі гравітаційних аномалій більше ніж у мене волос на голові залишилось. Тож нам треба провідник. Твоя справа довести нас до входу, і вивести назад. Все інше ми зробимо і без тебе.

Стиснувши зуби я погодився. Нехай я вже у безстроковій відпустці, але своїх не кину.

-       Шо там хоч за експерименти проводили.

-       Всього потроху, але наше керівництво цікавлять записи по дослідах з психосоматикою. Є підстави вважати, що там збереглись зразки приладів по подавленню хвиль мозкової діяльності .

-       Прекрасно. Просто прекрасно.

Перехід пройшов на подив швидко та без ексцесів. Прийшлось пристрелити пару кабанів та шуганути свору собак. Можливо я дійсно дарма переймався. СБУ поставила нам досить серйозне озброєння. З такими стволами можна було не те що кабана, а і псевдогіганта на клапті порвати.

Заклинені гермодвері винесли вибухівкою. Тарік швидко знайшов генераторну та зміг оживити один з агрегатів. До того ж лабораторія залишалася підключеною до мережі АЕС. За півгодини морок підземного комплексу розірвав гуркіт дизель-генератора та слабке світло ламп денного світла , яке кволо пробивалось крізь багаторічний пил осівший на плафонах.

Ми почали ретельно обшукувати численні приміщення лабораторій. Все знайдене одразу ж копіювалось на флешки та фотографувалось на КПК.

З древніх терміналів також інформація копіювалась на КПК .

-       Заціни.

Грецький відкрив один з текстових документів. «Електронний журнал дослідів лаборанта Прокофʼєва Валентина».

Коля проскроллив декілька сторінок.

Нотатка від 21.06

«У піддослідної Ісаєнко В.С виявили позитивний тест на вагітність. Це просто в голову не вкладається. Я розумію що у нас тут умови спартанські, але ж щоб таке…Професор Тарнавський відмітив виключну цінність досліду психосоматичних можливостей препарату «А» з урахуванням додаткових вхідних даних».