Рука допомоги

Глава 18. Рука допомоги

 Дивлячись на його фігуру, яка поступово віддалялась мене охопило гидке неприємне відчуття…я відігнав його зі своєї голови та відкрив мапу на ПДА щоб зв‘язатись з кур‘єром і вийти йому на зустріч. Пристрій сильно грівся та швидко розряджався, схоже купання у воді все ж не обійшлося йому просто так. На щастя він був на зв‘язку і ми домовились пересіктися з ним біля старого орошувального каналу в парі кілометрів звідси. Звідти мені буде ближче до кордону , і Там інколи зупиняються сталкери поповнити запаси води.  під мостиком є невеликий схрон в якому я розраховував знайти хоч трохи провізії на дорогу. Я вийшов на вулицю та поговоривши з сталкерами знайшов того хто був не проти обміняти мою «Гадюку» на пістолет з пачкою набоїв. Я не розраховував на сутички з бандитами, або крупними мутантами, а від псевдособак відстрілятись вистачить і «форта». Я йшов порожнім, без рюкзаку, тож дістався місця призначення дуже швидко. Курʼєр на щастя теж не забарився. Я одним оком глянув на фотографії та інформацію на флешці , та сплативши курʼєру швидко пішов у напрямку кордону. Дорога була швидкою. На путі не трапилось ні мутантів ні аномалій. Коли мені залишилось лише перейти брід через Уж я набрав Васюту. Він так і «промишляв» перевозкою сталкерів до точки забросу в Зону Відчуження. Потім я знайшов стару розвалену хату, яка не могла нічим зацікавити сталкерів та в розваленій пічці сховав загорнутий у пакет форт та набої. Поставивши мітку у себе на мапі (що було досить нервово, так як ПДА постійно вимикався), я  закинув звʼязані шнурками черевики і штани  на шию, та зайшов в річку. Вода була холодна та стрімка. Маленькі рибинки билися мені просто об ноги. Пісок та ракушки впивались в оголені ступні. Видершись на брудний глинистий берег я на хвильку присів та туалетним папером повитирав ноги. Вдягнувшись я як можна тихіше та непримітніше попрямував до лісництва. Там мене мав чекати Васюта. Був ранній ранок і слабкий туман вкривав сільську дорогу. Мешканці ще спали. З димарів ще здіймався слабкий димок. Тільки сонні сільські пси кволо шуршали своїми ціпками прикуті до будок. Тихо крокуючи по піщаній дорозі я дістався до лісництва. Тут мене мало чекати авто. Васюти поки не було, тож я сховався за одним з стосів колод. Обпершись об порісше мохом дерево я чекав на таксі. Пройшло хвилин з двадцять поки я почув тихе шуршання мотору та тихий тріскіт гілок переламуваних шинами легкового автомобіля Васюта зупинився метрів за двадцять до колод , вийшов з машини та закурив цигарку. Обережно визирнувши з укриття я пересвідчився, що це саме мій перевізник і вийшов йому на зустріч. Хлопнувши руками ми ще постояли кілька хвилин поки він допалював цигарку. Я хотів написати Ніку, що везу флешку але ПДА здох остаточно . Схоже буде сюрприз.

-       Дивлюсь у тебе нове авто?

Старенького «Уазіка» замінив Jeep “Grand Cheerokee”. Хоча теж не першої свіжості.

-       Да , «Бобік» вже не підлягав відновленню, та й ризиковано було б забирати його прямісінько з під периметру. Тебе на контору?

-       Так.  А хіба по номеру авто хіба не могли «бобіка» знайти? Мені слабо вірилось, що у вік цифрових технологій не змогли знайти власника авто.

-       Абіжаєш, з посмішкою відповів Васюта. Кузов у нього ще безномерний, номера ліві, а стікла закатані відбиваючою плівкою. Саме тому ми майже не стаємо по путі. Щоб лице на камеру не засвітити.

Справді, коли я глянув на джип, вікна його відбивали синім кольором, це мабуть і було те захисне покриття. Васюта в останнє глибоко затягнувся, та клацнувши пальцями відправив недопалок в брудну калюжу посеред дороги.

-       Гайда.

Ми всілись у авто та майже синхронно хлопнули дверками. Глухо клацнув ключ у замку запалювання і мотор відповів тихим шуршанням .

Гладкі кути флешки тепер відчувались навіть через кишеню. Вона наче збільшилась у розмірах та набрала у вазі. От-от і відірве кишеню. Я витягнув ноги, та відкинув голову на підголівник.

Васюта перевів селектор трансмісії у положення «R» та плавно зрушив з місця.

Прикордонне село вже прокидалось. Поодинокі пішоходи вже крокували вздовж асфальту до автобусних зупинок. Бабусі у хустинках годували скотину та припнутих на ланцюг дворових собак. Випущені з загонів гуси бігли попід заборами розминаючи крила та ґельґочучи на людей і авто.

Дивно, я ще ледве встиг полишити Зону, а вже відчував певну спустошеність наче назавжди покидав рідне місце.

Ми пригальмували біля перехрестя пропускаючи зустрічний транспорт . Біля входу в сільраду стояла рекламна надувна фігура і махала рукою. Над дверима лічильник Гейгера показував радіаційний фон 0.13 мкЗв/год.

Чомусь мені стало сумно. Високі покришки джипа мірно гуділи на сірому потрісканому асфальті. На узбіччі на низьких табуреточках сиділи літні жінки та  продавали гриби , рибу та овочі назбирані попри всі заборони тут же біля периметру.

-       Оце якщо надумаєш купувати у місцевих гриби то одразу бери з собою дозиметр. Всі їх в ЧЗО збирають. Чомусь вирішив зі мною поділитись Васюта. Мірно ковзаючі у вікні стовпи та дерева мене з рештою заколисали і стомлений я поринув у слабкий сон. Прокинувся я від того що кволе осіннє сонце пригріло мою щоку та засліпило очі.

Я не памʼятав що мені наснилось. Тільки уривки. Зона. Лабораторії. Тривога. І відчуття гігантського промаху.

-       Ти не проти якщо я тебе висаджу трохи не доїжджаючи офісу? Не дуже я хочу пересікатись з твоїми дружбанами.

-       Без проблем. Мені все одно прогулятись трохи треба. Я дістав завчасно заготовлені купюри та сунув у руку Васюті при прощанні. Він обурився.

-       Забери. Я не мажорчик, але своїм завжди допоможу.

Не знаю коли я встиг стати своїм (що мене тішило якщо чесно), але я все ж наполіг.

-       Кожен труд має оплачуватись. Так шо не видєлуйся.

Він трохи побурчав, але з рештою гроші прийняв.

-       Не прощаємось.

-       Не прощаємось.

Я ступив на сірий мокрий асфальт та хлопнув дверкою джипа. Піднімався вітер і небо затягувало важкими хмарами. Я озирнувся і швидко зрозумів де знаходжусь. Васюта хоч і має вид простака, але висадив мене у місці закритому від камер спостереження. Навіть терміналів поряд не було . Досить низько наді мною пролетів гелікоптер. Двоє чоловіків неподалік допалювали цигарки та тримали у руках по паперовому стаканчику кави. Судячи з невеликого розміру або еспресо або американо. Вітер доніс до мене уривок їхньої розмови.