Втрата

Глава 17. Втрата

Хоча, яка власне різниця. Я все одно не збирався кидати своїх єдиних друзів. Вони мене врятували свого часу. Та й по великому рахунку в Зоні майже все залежить від удачі, інакше кажучи, ми живемо в борг.

Вода боляче ляснула по пузі. Я відразу відчув я мене понесло вниз по течіі. На щастя плавати я вмів. Як тільки я втримався на поверхні то закрутив головою в пошуках хлопців. Броня тягнула на дно. Гвинтівка залишилась на мосту, а пістолет я викинув тільки у воді. Відчуваючи що довго не протримаюсь, я відстібнув куртку з бронепластинами, та скинув і її теж. Одразу стало легше триматись на воді. Я побачив Залізного в метрах у п‘ятидесяти від себе. Він все ще бився з василіском. Вид у обох був порядком замучений. Я двинувся до нього, та пересікся з ним поглядом . Загнавши ніж по руків‘я в шию мутанту, затиснутий за плече його пащею,  Він всього лиш указав пальцем та прокричав щось не розбірливо. Прослідкувавши за напрямком, я побачив Фібі.

Справи були кепські. Броня тягнула його вниз, і він вже був на межі того щоб потонути.

Залізний не просив допомоги. Вірніше просив, але не для себе. Я тільки кивнув йому головою, і  не зволікаючи поплив до Фібі. Поки я доплив, його на поверхні вже не було, і мені прийшлось пірнути. Вже під водою я намацав застібку його броні та відстібнув її. Насилу піднявши його на поверхню, ми попливли в напрямку берега. Порядком наковтавшись води , я побачив що Фібі майже не дихає, і схоже знаходиться в обмороку. На щастя берег був пологий, і я зміг таки його витягнути. Я одразу надавив йому на шлунок, і мені навіть не прийшлося робити штучне дихання. Фібі почав випльовувати воду, та зайшовся у конвульсіях. Я розлігся на піску.

Декілька хвилин ми лежали мовчки. Потім Фібі сів , та червоними від води очима подивився вниз по течії.

Повернувшись до мене, з надією у голосі , спитав:

-       Железный?

Я теж підвівся на коліна.

-       Боровся з Василіском коли я його бачив в останній раз. Сказав я і осікся.

Ми подивились на річку . Останні промені вечірнього сонця окрасили її у ніжно рожевий колір. Течія була спокійною, наче нічого й не трапилось.

Він тяжко вздихнув і відкинувся назад на пісок.

Залізного та василіска вже й видно не було. Течія віднесла їх далеко вниз. Не знаю скільки пройшло часу поки я зрозумів, що діло йде до вечора, і треба виходити назад. Я підвівся і хлопнув Фібі по плечу.

-       Йти треба.

Він кивнув, піднявся і ми пішли вздовж річки в бік табору. Враховуючи те, що наше спорядження пішло на дно разом з куртками. Якщо не доберемось до табору засвітло, наші шанси на виживання сильно падали.

Йшли мовчки. Не було про що говорити. Я сильно сумнівався, що залізному вдалось вижити. Я ледь не здох поки дотягнув до берега Фібі, а пливти в обіймах анаконди завдовжки метрів шість-сім…

Хвала небесам, на березі річки аномалій не було. Беручи до уваги всі наші пригоди за день, це вже було б просто знущанням. Мало-помалу ми дібрались до злощасного мосту. Насип до нього густо заріс деревами та кустарником, і нам прийшлось добряче попітніти щоб вибратись на гору. Наша зброя так і лежала на сірому порепаному асфальті. Я я пішов за гвинтівкою, та забрав за одне й автомат Фібі. Коли я повернувся до оього, він стояв обпершись об перила мосту, та дивився вниз по течії…

Мокра футболка щільно обліпила спину. У вечірній прохолоді від розігрітого довгою ходьбою тіла йшов пар. Сідаюче сонце різко обмальовувало його контури.

-       Нам ще через ліс йти. Сказав я йому.

-       Уверен василиск все зверье либо спугнул либо сожрал. Да и мы нашумели знатно. Так что мутантов тут еще не скоро предвидится.

-       Аномалії нікуди не ділись, без ПДА не хотілось би вступити в жарку чи карусель.

Я подав йому автомат та ми рушили до лісу.

Настрій був подавлений, як ви вже здогадались. Я винив себе за те що був причетний до звільнення василіска, та за те що не зміг врятувати Залізного. Проходячи місцями де ми полювали на василіска (чи він на нас?), там небагато що нагадувало про баталію  яка тут відбулась. Трохи плям крові, які в сутінках вже ледве виднілись, обпалені та пошарпані кулями дерева. От і все . Через кілька днів вже й нічого видно не буде. В таборі будо тихо. Не грала звична музика у магазинчику Діда, не бринчали на гітарі біля вогнища підвипивші сталкери. Натомість у вечірній тиші, край села виднілись свіжі пагорби з імпровізованими хрестами. По давній сталкерській традиції на деяких висіли протигази належавші при житті небіжчикам.

Ми зайшли в магазин. За одним з широких дощатих столів сидів Валік тримаючись за перебинтовану руку. За стіною було чути стогони власника гвинтівки, того , кого василіск прибив до землі. До нас з кімнати вийшов Чєрвь.

-       Слава богу ви живі…. Сказав він та осікся на слові. – а Залізний?..

-       Упал вместе с василиском в речку.

Зітхнули мабуть всі присутні.

Чєрвь, пішов до Діда у комору та виніс звідти чималу бутиль самогону.

-       Помянемо.

Він поставив її на стіл, до якого всі посходились та пішов за рюмками.

-       За Діда, земля йому пухом.

Не чокаючись випили.

Чєрвь налив ще по одній.

-       За Матроса…

-       За Стажера..

Коли дійшли до Залізного Фібі пити не став.

-       Мы не видели тело. Может живой еще.

-       Слухай, навряд чи б хтось міг вижити при такому..

-       Железный, на то и Железный, что не ломается просто так. Завтра я пойду искать его, найду тело – помянем. Не найду, будем искать дальше.

-       А якщо ти знайдеш василіска?

-       Тогда его сто процентов нужно добивать.

-       З‘явилась нова проблема. СБУ знову шарять по Зоні разом з військовими. Прийдеться зніматись з табору, та йти подалі від периметру, там куди вони не схочуть суватись.

Схоже це знову по мою душу. Я попросив Чєрвя просушити мій ПДА та спробувати його реанімувати після купання в річці. Треба було написати Шкафу, що нічого толкового ми не знайшли. Деякі з сталкерів не чекали ранку і вже збирали речі. Ми йти в ніч не збирались. Мутантів поки що можна було не боятись, але без ПДА легко могли зачепити аномалію, не кажучи вже про загальну слабкість.