Василіск

Глава 16. Василіск

Будильник огидно пищав вже мабуть з півхвилини. Я потайки сподівався, що ніхто на нього не зверне уваги та можна буде поспати ще годинку-другу. Але військовий (якого ми вже встигли прозвати Рембо, так як його ім’я здалось нам не достатньо солідним), розбив мої надії вщент хлопнувши лапищею по ПДА. Він всівся на спальнику нахмуривши опухле від сну обличчя і щодуху заголосив:

-       Добрий день, еврібаді!

Фібі припіднявся на лікті примруживши одне око, озирнув нас, зрозумів що це просто будильник і знову плюхнувся на ліжко. Залізний же мав властивість спати навіть під гуркіт тракторів, і розбудити його звичайному будильнику було не так просто. Тому Фібі просто кинув у нього порожнім стаканчиком.

-       Рота подъем !!

-       Я зараз кину..

Прокинувшись , Залізний зачасту був не в гуморі. Але все ж і він почав вовтузитись у ліжку розминаючи затікші члени. Рембо тим часом вже вскочив у боти та розпалював вогнище для короткого сніданку.

Після нетривалих зборів ми виступили під схід сонця. Ранкове прохолодне повітря приємно обпікало легені. До околиць села нам ще було йти порядку восьми кілометрів. Якщо без аномалій, то для бравого сталкера з рюкзаком на плечах це приблизно дві з половиною години ходу. Це якщо без аномалій….Ми вийшли на асфальтовану дорогу, що пришвидшило просування. Ритмічна хода швидко привела нас у тонус.

Приблизно на півдорозі прийшло повідомлення від Діда. Крізь масу граматичних помилок ми зрозуміли, що наше попередження дійшло і він з десятком сталкерів готуються до оборони. Ті в кого мізків було трохи більше полишили село , як тільки стало відомо, що воно стало ареалом полювання мутанта, який вже забрав десятки життів.

Залізного впертість Діда просто виводила з себе.

-       Сука, ну шо ж за людина така! Воно ноги ледве переставляє, а це – дивись василіска він пристрелити зібрався! Ну от скажи, є олія в голові?!

 Ці слова були адресовані військовому, але той вперше чув про якогось Діда, і тим паче не розумів чому у нього в голові мусила бути олія. Часом я і сам не розумів ідіоми Залізного. Обідали ми можна сказати на ходу, наспіх пережовуючи в‘ялене м’ясо та викидаючи кістки в аномалії неподалік. До села залишалось пару годин ходу.

-       Турист, - на тобі тут хтось пише.

Так як Залізний був з нас найбільш досвідченим, то мій ПДА, як єдиний вцілівший був у нього. Зловивши мережу одразу почали сипатись сповіщення з Бару та від Ніка. І якщо Бар «100 рентген» бажав мені приємно провести час та кликав у гості , Нік Шкаф був куди менш доброзичливим. Йому не подобалось, що я рідко виходжу на зв’язок та він чекав результатів. Також передавав , що на мій слід вийшла СБУ. Новини, що не день то кращі. Я вже почав шкодувати про те що повернувся на велику землю за своїм минулим. Докорінно нічого не змінилось, тільки клопіт на голову придбав. Я не став нічого відповідати, а просто по крокував швидше. Василіск схоже, вкрай небезпечна звірюга і в таборі наші руки знадобляться.

Коли ми врешті дістались до місця, атмосфера там панувала оптимістично-напружена. Деякі сталкери вкотре перевіряли зброю, та обмірковували не те що план захисту, вони хотіли завалити василіска, наробити з нього трофеїв , та заробити на цьому славу і не малий кошт. Що примітно, тих хто бачив його на власні очі, або тих хто з ними спілкувався я тут не спостерігав. Ми поспішили до Дідового імпровізованого бару-магазину. Він як ні в чому не бувало спокійно наводив порядки за стійкою. Побачивши нас він вже завів своє звичайне привітання:

-       Аа, ні стуку, ні грюку…

-       Пенсія, ..лять ти шо, зовсім вже не сповна розуму?!

-       Та нє нуді ти.

-       Дед, мне показалось, что вы тут надумали с василиском бодаться?! Саркастично сказав Фібі.

-       Чєго бодатся? Я хачу сдєлать тушонку на зіму, парні вон, - голову панєсут на Янтарь, бабла паднімут.

-       Кого поднимут?!Куда понесут?! Да они сами с трудом на ногах ходят, алкашня сплошная!

-       Эй! Незадоволено вигукнув один з сталкерів, не погоджуючись з думкою Фібі.

Дід стояв на своєму. Уходити нікуди не збирався, мовляв він вже давно надумав зробити зі шкіри василіска собі «гандон», а заодно наробити супу за новим рецептом який йому порадила подружка з сайту знайомств . Він жартував та прищився, проте по ньому було видно , що це в більшій мірі напускне. Він був тихіший ніж зазвичай. За старечими смішками, та підколками проглядувались стривожені очі, та тремтячий голос.  Переконати його ми не змогли. Кинути тут, - теж. Нікому з нас не хотілось влаштовувати полювання на василіска, «тим паче що полювали якраз на нас», але дивлячись на нехитрих, в затертому одязі мужичків, часто з вже з помітним пузиком під комбінезоном, я думав (напевне і хлопці також), що раз навіть люди, прямо скажемо не геройської зовнішності були готові зустріти мутанта лицем до морди… то що вже казати про таких зугарних сталкерів, як ми? провівши  Нехитрі розрахунки, ми визначили , що василіска можна чекати з години на годину. Не було сенсу передивлятись зброю, або щось планувати. По перше сталкери вже розмістились на певних позиціях ще до нашого приходу, а по друге, планування - це не про сталкерів. Здебільшого ми діємо по ситуації, тобто імпровізуємо. Так як було вже доволі прохолодно Дід вдягнув кашкет із значком залізнодорожника. Це не пройшло повз нашої уваги.

-       Опана, Дід, так ти в нас не просто Дід, а Дід-машиніст виявляється?!

Під колов його Залізний.

-       А ти шо думал? Паді, нє така бєстолочь, як ти.

У мене в голові заворушилася ідея.

-       Діду, а ти часом потяг через Зону не водив?

-       А через куда ще?! Канєшна. Я ж тут мєсний, сюда на железку і влаштувався. Важний чєловєк тагда був. Вазіл тут разних вчених і в формє тіпов мутних. Як оцей парнішка, сказав Дід вказуючи на нашого Рембо.

-       Чого одразу мутний?.. нормальний я…

Поклацавши ПДА я швидко знайшов фото зроблене мною у закинутому потязі.