Назад до комплексу

Глава 14. Назад до комплексу

Ми розмістилися на поваленому дереві. Небо над кронами старих скрипучих сосен темнішало. Схоже осіння Зона знову вирішила обдарувати нас дрібним прохолодним дощем. Дозиметр вмонтований у ПДА показував рівень радіації щонайменше вдесятеро вищий від норми. Звичайно ми приймали пігулки антираду, йшли з одягнутими респіраторами ( протигази ми вдягати не стали, бо вони були громіздкими і ні разу не зручними, а запасні «пелюстки» для короткої прогулянки по лісі – те що треба). Ми не стали затримуватися, і  напхавшись консервів пішли далі, знову розтягнувшись лінією. Цього разу у мене не виникало відчуття страху, чи щось на кшталт, як тоді коли я вибіг з лабораторії. Цілковитий спокій. Певно це через належну компанію. Мутант, який ледь не проковтнув сталкера баченого мною у таборі, зараз теж мало піклував. Холодні дощові крапельки падали на чоло і стікали вниз до фільтру лоскочучи шкіру. Дивлячись під ноги, щоб не спіткнутись ,я не одразу помітив як змінився ландшафт. То тут, то там з'являлись глиняні насипи. Ми йшли по середині урвища, І якщо у лісі було просто тихо то тут, де навіть вітер не колихав гілки дерев я почував себе некомфортно. Те ж саме можна було сказати і про Залізного з Фібі. Піднявши очі , серед зеленої листви я врешті побачив приземисту одноповерхову будівлю, яка розкинулась посеред лісу. З лівого боку її підпирав великий насип , а з правого рідкий сосновий ліс. Посередині фасаду глибокою чорною дірою дивилися на нас виламані парадні двері. Я клацнув застібку кобури, те ж саме зробили і хлопці.  Ми підійшли ближче. Мармурові східці покрилися мохом, а з щілин між ними сором'язливо виглядали бліді паростки трави. Пластикові двері колись білого кольору, були майже вщент розламані. Сліди кабанів наводили на думку, хто міг бути виновником цього. На стіні ліворуч від входу збереглась залізна табличка з вигравіюваним написом:

                                               Дослідний об'єкт А-32

-       Это оно? Вроде ничего такого...

Фібі обережно переступив через бите скло і повільно потягнув двері на себе. З шорохом скляні уламки згорнулися під стіну.

-       Чесно кажучи я не пам’ятаю сходинок і дверей...але ...

Я Пройшов в слід за ним . Праворуч із стіни виступало пластикове приміщення охорони. Пара стільців, маленький столик з парою товстих паперових журналів під віконцем та три давно згаснувших великих монітори на боковій стіні, розташованих так, щоб зайшовші люди їх не бачили. Поруч столу стенд з багатьма рядами різноманітних ламп та вимикачів. Мабуть пульт сигналізації. Невеличкий хол в який ми потрапили розділявся на два коридори. По центру, у стіні розташувався ліфт. Хлопнувше від пориву вітру відкрите вікно змусило нас підскочити від неочікуваності. Всюди лежав товстий шар пилу та панували протяги. Під відкритими вікнами лежали купки скрученої жовтої лиштви. Пройшовши у правий коридор ми потрапили до великої кімнати заставленої столами – їдальню. В глибині приміщення за стійкою для посуду чорною дірою зяяв прохід у кухню. На відміну від багатого вбрання в потязі вчених, тут все віддавало сухою та дешевою практичністю. Якісні але позбавлені зовнішнього лоску матеріали, та мінімум зручностей. Простенькі латунні крани у мийках, пофарбовані у темно-синій колір стіни, рівні , без декору поверхні для спрощення прибирання. Обійшовши столову ще раз, ми почули у темряві складського приміщення шорох та переглянулись. Фібі підняв акм, Залізний вийняв з кобури пістолет та безшумно наблизився до дверей. Там він подивився на нас, і переконавшись, що ми напоготові потягнувся до ручки. Мій “Форт” вже був у руці. Фібі та я стали по діагоналі від дверей, щоб не опинитися на шляху противника коли вони відкриються. Залізний повільно відчинив двері. Пітьма всередині відповіла нам тишею. Щоб не було у складі – зачаїлося і чекало нашої реакції. Ми з майже одночасно клацнули налобники.

-       А, что это...

Я помітив їх миттю пізніше. Пара злобних, голодних очей вперилася у нас з дальнього кінця кімнати (ліхтарі були встановлені на мінімальну потужність і не діставали туди). Поряд з ними з'явилися ще одна пара. І ще одна... У неосвітлених  частинах складу з-за стелажів та тумб відблискував десяток пар очей. І їхнім власникам не сподобалось , що до них завітали непрохані гості. Загрозливо запищавши мутанти кинулись на нас. Двох Фібі збив з ніг пострілами акм, одного поцілив я, і коли вже цілився у наступну пару очей, у світлі ліхтаря з'явився й сам мутант. Розміром з кішку, з витягнутою мордою та великими вухами. Він біг на нас на задніх лапах витягнувши пазурі з коротких передніх. Покритий дрібною, короткою, місцями облізлою шерстю , тушкан – а це був саме він, я впевнений, мав вигляд не скільки страшний скільки огидний. Маленькі гострі зуби ощерилися у мій бік і я випалив у нього ледь не всю обойму. Зблизька влучити у тушкана було не так то й просто. Він увесь час швидко хиляв із боку в бік. Коли зграйка тушканів вже підбігла до нас впритул, Фібі перестав палити і щосили вдарив з ноги по найспритнішому. Тільце мутанта хруснуло і з писком полетіло назад у двері складу. Пара тушканів накинулась на мене, і хоч як я не відмахувався мене пару разів боляче вкусили за ногу. Одного, я причавив, інший кинувся тікати сам. Втративши перевагу у чисельності, уцілівші тушкани втекли назад у двері складу. Там, як виявилось вже давно не було нічого цінного. Залишки продуктів харчування розтягали ці дрібні звірюги, які пролізли сюди через не щільно закритий ролет вантажних воріт.

-       У меня два вопроса. Ми вже поверталися назад до входу. – где могла работать та прорва людей на которую расчитана столовая...?

-       І куди може йти ліфт в одноповерховій будівлі?  Закінчив за нього я. Ну майже закінчив. Останнє слово заглушив звук удару ножа об стулки ліфту.

У Залізного в голові крутилися ті ж питання, але він не став їх озвучувати, а просто вирішив подивитися . Розсунувши їх наскільки було можливо широким лезом ножа, він вперся ногою у стіну та потягнув одну з стулок на себе. Другу вхопив я . Піднатужившись нам таки вдалось їх розсунути. Потягнуло прохолодою. Я клацнув налобник. Металевий каркас шахти ліфту уходив на багато метрів до низу і губився у темряві.