Кровосос та викид

Глава 13. Кровосос та викид

Мені якщо чесно було не так цікаво – питань без відповіді вистачало . Я просто йшов поряд та інколи кивав головою у знак погодження. Мабуть мої пігулки для поліпшення пам’яті не дуже добре мішалися з алкоголем, бо навіть після однієї рюмки у мене почало рябити в очах. Я кілька раз потер руками обличчя.

-       Шо там?

-       Схоже Шаріку більше не наливать.

-       Отакої

-       Вроде ж , жлоб здоровый,а уже в стельку!

Фібі з залізним не могли втратити можливість покепкувати з мене. Ми входили у старе закинуте село. У віддаленні вже виднілися старі напіврозвалені хати, та амбари. Я , чомусь спробував виправдатися, хоча ніколи не бачив сенсу вихвалятись можливістю поглинати великі обсяги спиртного не п'яніючи:

-       Та в цілому то я норм, себе почуваю, хіба що трохи в очах мерехтить..

-       Да ладно! На самом деле это отличная способность – стакаху потянул, и тебе уже как надо..!

-       Як ти сказав?! Залізний раптом зупинився і повернувся до мене, перебивши Фібі на півслові.

Фібі , спочатку не второпав, як і я , а через секунду зняв з плеча автомат та розвернувся розглядуючи кущі через «мушку» прицілу.

-       Вот подстава.

-       А шо за кіпіш?  Я не бачив нічого, що могло б ставити загрозу та поводив себе розслаблено.

-       Куди ти дивився коли в очах рябило?!

-       Та у мене і зараз...домовити я не зміг, тому що залізного раптово відкинуло вбік.

 Мерехтіння в моїх очах прийняло напівпрозорий силует з чіткими обрисами. На голову вище від нас усіх, мабуть вище двох метрів, з довгими руками та широкими плечима. Я спиною відчув, як Фібі розвертається з автоматом, але відчував, що він не встигне. Потвора, що стояла перед мною взревіла хриплим низьким , до жаху нагадуючим людський, голосом. Я лише помітив, як вона здригнулася і не встиг зреагувати, як заробив удар у плече, який відправив мене у недовгий політ. Падаючи, я вивернувся так щоб приземлитися на спину, і почув сухий кашель пістолету – Залізний відкрив вогонь по мутанту, котрий вже підім'яв під себе Фібі . Від попадання куль тварюка втратила контроль над мімікрією та проявилася в усій «красі» - світлокоричневого кольору тіло з прожилками м'язів, величезний нашпигований зубами отвір на тому місці де у людей розташований рот. Нижню щелепу вінчали щупальця, як у кальмара завдовжки з півруки. Безвиразні, тьмяні жовті очі дивилися на нас похмуро, та з якоюсь образою, чи що... Він перейшов до стелс-режиму так же раптово, як і показався нам на очі. Фібі відскочив назад ледь втримавшись на ногах. Ми тільки почули поодаль його важке дихання – наче надувалися величезні міхури.

-       Це що за мерзота така!?

-       Кровосос.

Залізний уже зводився на ноги. Фібі ж поводив стволом автомата з боку в бік, вишукуючи мутанта.

-       Спиной к спине! Живо!

-       Піднімайся давай, чого розлігся. Фібі має рацію.

Я підвівся та дістав свій « Форт», знявши його з запобіжника. Ми майже дійшли до Фібі, і я вже повернувся , щоб притиснутись до нього спиною, коли побачив як перед мною трава зминалась під тяжкістю гігантських стоп. Потрібно попередити хлопців:

-       У мене!

Я вскинув руки з пістолетом, але запізно. Тверді, немов мармур пазурі роздерли комбінезон на грудині, відірвавши бронепластину та залишивши її бовтатись на нитках. Куля випущена мною пішла далеко убік. Фібі та Залізний стріляти не могли оскільки могли влучити в мене, то ж кровосос нас знову розкидав, як ті кеглі. Схоже , що під час активного руху мутанту було важче контролювати невидимість, бо він час від часу проявляв себе ледь видимим тремтінням у повітрі. Тварюка ходила кругами збиваючи нас з пантелику. Ми ж терпляче очікували поки він явить себе нам. Фібі випустив коротку чергу – або помітив мутанта, або у нього першого здали нерви. Зняті рюкзаки були порозкидані по периметру . Залізний сховав пістолет у кобуру та вийняв з ножен довгий, вузький ніж з гумовим руків'ям. З басовитим ревом поміж нас увірвався кровосос наносячи рублячі удари зправа наліво, розриваючи комбінезони разом зі шкірою. Повз мене пролетіла одна з трубок кисневого балону Фібі. Залізний ухилившись, як кішка від лапи мутанта таки ухитрився полоснути його ножем, викликавши цим у нього обурений рев. Кровосос просто притиснув його руки до боків та розкинув свої щупальці у смертельних обіймах. Такий собі кривавий цілунок. Фібі мотав головою , намагаючись звестись на ноги, тож надія була тільки на мене. Стріляти я побоявся, щоб не зачепити Залізного , а діставати свій жабокол проти такої звірюги можна було лише в надії на те, що вона подохне з реготу. Не думаю , що він мав почуття гумору.

-       Ну ти, чмо кровососуще!

З таким бойовим кличем, я з розмаху вдарив його у те місце де у людей розташоване вухо. Удар вийшов, що треба. Рука описала ідеальну дугу, а гумові вставки у перчатці посилили його. Не те щоб це спричинило йому якусь шкоду...радше ще більше роздратувало його. Звичайна людина від такого точно заробила вади слуху. Але химерний витвір Зони був зліплений з іншого тіста. Жили навколо вушної раковини мутанта моментально набухли, та запульсували – тканини почали відновлюватись. Монстр повільно повернув голову і поглянув на мене.  Щупальця злобно затряслись, а з глотки залунав погрожуючий клекіт. Він відкинув Залізного вбік , як ганчір'яну ляльку. Ледве встигши зреагувати, я увернувся від просвистівших над головою пазурів. Попри зовнішню подобу до людини, мутант  не використовував лапи (руки?), для ударів, а розсікав супротивника або ж кидав ним. Довго змагатись з кровососом у швидкості я не міг, і він таки схопив мене за горлянку та жбурнув об дерево. Та на цей раз, я був готовий до удару і не схибив – у той момент коли його лапа торкнулась шкіри на моєму горлі, я вийняв пістолет, і вже у польоті тричі вистрілив йому проміжок очей. Залічи це, мерзота. Моє злорадне задоволення продовжувалось всього мить. Його перебив стовбур розлапистої яблуні впершийся мені у спину. Мені сперло дух. Я міг видихнути повітря, та не міг вдихнути його у легені. Розгублений, я хапався за груди і ходив круг дерева. Наскільки я помітив, кулі випущені з пістолету таки звалили мутанта і він лежав на землі посмикуючи ногою. Фібі вже оговтався та зробив кілька пострілів впритул, щоб остаточно його добити. Залізний підійшов до мене . На його обличчі вже  розплився чималий синяк. Я вже трохи віддихався, та зміг, врешті розігнутись.