Сафарі

Глава 10. Сафарі

Втрьох ми покрокували у напрямку виходу з бару. Місцевий штаб « Долгу» , найбільший з усіх був розташований прямо навпроти виходу до диких територій та військових складів. Міцні виїзні ворота були майже завжди зачиненими. Увійти на базу можна було хіба що через вузьку хвіртку, через яку ми і протиснулися . Нас там вже очікували. Рослий боєць привітався з нами, засунув важкий засув і махнувши рукою повів до штабу. Один за одним ми увійшли до невеликого будівельного вагончику ( нас привели не у сам командний пункт, а лише прийомну. З міркувань безпеки наскільки я розумію). Худорлявий чоловік у червоно-чорній броні « Долгу» з настільки світлими голубими очима, що вони були майже білими. Погляд він мав з-за цього дуже різкий. У слабкому світлі з вікна виблискували капітанські шеврони. З кобури виглядав поважних розмірів пістолет. Автоматичної зброї при ньому не було . Його задачею було керування групою, а не нанесення втрат супротивнику. Склавши руки за спину та розставивши ноги на ширині плечей він почав інструктаж. Стало помітно , що він трохи сутулиться.

-       Итак. Він на декілька секунд затримувався на наших обличчях запам'ятовуючи. – группа миротворцев зажата в ущелье и на данный момент отбиваются от большого скопления мутантов. Есть предположение , что ними управляет контролёр. Боезапас у них на исходе, помощь Армии из-за аномалий и дальности блок поста придет нескоро. Командование ЗСУ предлагает нам вознаграждение за помощь. Мы отбиваем миротворцев и доставляем их на КПП, - они нам возмещают услуги амуницией.  Вопросы?

-       Хто ще з нами піде, і чим будемо добиратися?

-       Я, вы, и ещё двое бойцов со стороны военных. Добираться будем транспортом.

-       Если попросили ваше командование, то почему я не вижу здесь бравых бойцов долга?

-       На данный момент большинство из них находится на заданиях. Снимать бойцов с постов и оставлять территорию без надёжного прикрытия я не могу, и только поэтому пришлось прибегнуть к вашей помощи

Більше питань не було. Ми підхопили рюкзаки та пішли за капітаном « Долгу» . Машина чекала нас за територією бару.  У « легкому» броньованому позашляховику сиділо двоє військових. Судячи з озброєння та полегшених бронежилетів, це були явно не спецназівці. Водій та кулеметник. Броньовик ніс на собі важкий крупнокаліберний кулемет, та потужну антену захищену сталевим екраном з одного боку. Ми залізли у середину та розташувались на сидіннях. Місця тут залишилось дуже мало . Назад вивозити машиною миротворців не вийде. Транспорт служив тільки для нашої швидкої доставки до пункту призначення. Мутантів прийдеться перебити під чисту.

-       План действий следующий. Капітан підвищив голос, щоб усі могли почути його, крізь шум мотору. Військові машини розроблялися не для комфортного переїзду, і шумоізоляцією не славилися. Вони мусили бути найбільш практичними, і найменш дорогими. – парни подвозят нас , как можно ближе к ущелью. Пока Хлыст уничтожает псевдогиганта, мы с вами выбиваем мелочь вроде собак и плотей.

-       Что с контролером?

-       Не думаю, что он там присутствует. По последним данным мутанты не лезут в ущелье, а только перекрыли выход из него , периодически нападая. Но в противном случае, на этой « малышке» установлены ракеты « земля-земля» . Контролёр сам близко никогда не подходит, прячется по кустам и в деревьях, так что при любом подозрении на пси излучение зальем огнем все возможные места .

-       Такий собі план...

-       Другого нет. Да и исходя из практики, все равно все пойдет не по плану.

Броньовик сильно струхнуло. На нашому шляху лежала зовсім слабенька « карусель» і водій вирішив їхати прямо крізь неї. Ми їхали вже кілька годин, день наближався до свого закінчення. Від тривалого сидіння почали затікати ноги. Нила спина. Я вже почав шкодувати, що напився чаю перед поїздкою. Капітан поклав лікті рук на коліна звісив голову і здається навіть задрімав. Залізний по черзі витягував та покручував ногами намагаючись їх розім'яти. Я помітив, що водій з кулеметником почали словесну перепалку, знай тикаючи пальцями у мапу. Водій щось йому доказував вимахуючи розправленою долонею прямо перед лицем. Кулеметник раз у раз огризався та чухав потилицю. Про що йшлося я не почув . Проте почув Капітан. Він розплющив очі підійшов до передніх сидінь і спершись на них задав пару запитань. Відповідь йому не сподобалася. Він повернув саму тільки голову та довгі дві – три секунди дивився на пониклого солдата. Долговець різко повернувся до нас , вхопився правицею  у частину сталевого каркасу кузова над своєю головою і сказав підвищивши голос, так щоб його почули усі:

-       Мы уже в пяти минутах от точки. По необъяснимым причинам ( тут він підвищив голос) , мы оказались с прямо противоположной стороны от той с которой собирались заехать. Ударить в лоб уже не получится, - пока мы будем их объезжать, нас услышат двадцать раз, и мы хрен выберемся из машины. Так, что теперь мы разобьемся на две группы. Я, Железный и Фиби сейчас выйдем и попробуем обойти их с фланга. Турист, Макс и наш бравый картограф ( він знову підвищив голос) , попробуют достать мутантов с вершины ущелья. Если у вас не выйдет еффективно вести огонь, спускайтесь к нам, перегруппируемся

. Він подивився на мапу в ПДА і крикнув водієві щоб той зупинявся. Машина уповільнила хід та плавно встала. Десь у сталевих нутрощах, за шарами броні діловито заурчали сервоприводи відкриваючи апарель. Я підібрав ноги щоб вони змогли пройти. Капітан з хлопцями покинули тут свої рюкзаки взявши з собою лише необхідне. Борт тихо прим'яв пагони молодих дерев та траву. Першим вийшов капітан одразу повернувши праворуч. Залізний та Фібі з гвинтівками у руках послідували за ним. Апарель почала повільно підніматися. Машина знову тронулася з місця і ми поїхали. За кілька хвилин стало чути короткі автоматні черги, м наблизились до кручі. Кулеметник Хлист ( якого я про себе називав Картографом), переліз з переднього сидіння у люльку під кулеметом та пристібнувся ременями. Натиснувши пару клавіш він оживив механізм. Той заурчав приводами і підняв його приблизно на пів метра вгору. Пара довгих стволів оснащених вогнегасителями неквапливо піднялися з спеціальної впадини на даху броньовика . Сам стрілок був під захистом скляної затемненої напівсфери. Водій махнув мені рукою щоб я пересів на переднє сидіння. Макс під'їхав до краю кручі. Висота була не дуже високою, - кілька метрів, не більше. Він зупинив броньовик правим боком до обриву та повернувся до стрілка очікуючи схвалення ним вогневої позиції. Той в свою чергу поводив поводив туреллю, та невдоволено зтиснув губи.