Повернення

Глава 8 . Повернення

Я кинув рюкзаки на заднє сидіння та заліз у автівку сам. Шкаф сів на переднє місце та сильно хлопнув дверцею. Васюта тільки похитав головою. Вояк помітив його жест, але нічого не сказав. « Бобік» басовито заурчав і повільно здав задки. Ми виїхали на дорогу та направилися до воєнторгу. Там я без зайвої скромності вибрав собі якісне дороге спорядження. Прийшлось правда повозитись все пристібнути до рюкзака так щоб нічого не заважало пересуванню . Вага вийшла чимала. Проте, у суворих умовах Зони швидко рухатись все одно і не вийде, а я краще матиму запас їжі, питва, та зброї, який у потрібний момент скину, аніж попаду у скрутне становище з обмеженими засобами до існування. Потім ми виїхали до нашого постачальника зброї, щоб забрати пістолет-кулемет. Мені видали . Нікіфор протягнув мені пачку грошей.

-       Держи. На путевые расходы.

Я згадав Залізного і його вміння торгуватися, та й собі вирішив попитати щастя. Та попросив накинути ще пару тисяч. Не те щоб я без них не обійшовся, але ж дають – бери, б'ють – тікай, чи не так?

-       Ты где их тратить то собрался? В радиоактивной пустоши не так много мест где можно оставить деньги.

-       Е, друже, то ти просто не вмієш їх витрачати. А якщо прийдеться відкупатись від військових? А як, боєзапас закінчиться?

Він набрав повітря у легені, стиснув губи, проте гривні відрахував.

-       Дальше вы сами. Связь через КПК. Находишь лабораторию, ищешь документы, взрываешь её, и мигом назад. Задача ясна?

-       Цілком. Давай Нікіфор, до свидания

-       Можно просто Ник.

Я кивнув в знак згоди та сів у машину. Дверця зі скрипом захлопнулась і ми покотили у північному напрямку . Деякий час їхали мовчки. Мені спало до думки, що потрібно мати залізні нерви щоб займатись контрабандою через кордон Зони. Один раз упіймався і вже не викрутитися. Шанс є лише для тих у кого за плечима могутні покровителі, або чималий капітал. А Васюта у своїй затертій шкіряній куртці та машиною дешевшою за мій комбез такого враження не справляв.

-       Давно працюєш на нашу організацію?

-       Я на вас не працюю. Просто запропонували підзаробити.

Цікаво. З ким же він має знайомство, щоб вони змогли запропонувати йому таку халтурку? Гермес? Точно ні, акуратист-найманець та незграбний сільський мужик Не бачу нічого спільного, що могло б їх поєднувати   Нік-Шкаф? Можливо . Васюта , з його малоговірким характером та виконавчими здібностями міг бути чудовим солдатом. Пропищав годинник. Час приймати ліки. Баночка з пілюлями лежала просто у нагрудному кармані. Я дістав капсулу та закинув її у рота запивши водою з пляшки. На КПК прийшло повідомлення від Шкафа. Дорога , якою ми приїхали сюди була скомпрометована. Військового , який влаштовував вікно відправили в кращому випадку до іншої частини. Потрібно шукати інший шлях. Я показав меседж Васюті, та він не забажав відриватися від дороги і попросив прочитати. Почувши новину він задумався нахиливши голову.

-       Є пара варіантів. Але ні одного безпечного. Місцина просто кишить мутантами. ..

-       ...і постів там немає, бо жоден хто дружить з головою туди не полізе. Закінчив я за нього.

-       Так, що ти не дарма попросив зайві кошти. Обережно закинув вудочку він.

-       Ти ж у машині був , як угледів?

Він не відповів. Та й що мені шкода тих грошей? Вони ж не мої в решті. Через годину ми встали біля придорожнього кафе , останнього на шляху до Зони. Біля маленького одноповерхового будиночку були припарковані пара фур з причепами. Ми зайшли всередину та замовили гарнір та чай. Наїдатися не стали, щоб в разі чого в дорозі не мешкати. До того ж потрібно було дочекатися темряви, щоб як можна не помітніше їхати у напрямку Зони. Поки ми чаювали я попросив Васюту показати мені на мапі кудою пролягатиме наш шлях . Він указав мені точки через які ми мусимо пройти і я поставив на них про всяк випадок маркери. Поки  він перевіряв ще раз автівку перед фінальним ривком я добрався таки до свого досьє. Чорна блискуча флешка з глухим щолчком вставилась у гніздо КПК. Комп'ютер знайшов новий накопичувач та відкрив його. Ага. Сидорчук Дмитро Олександрович. Рік народження...,хе я ще непогано виглядаю на свій вік!  Закінчив ...став до служби за контрактом...брав участь у ...мати померла при пологах, батько через п'ятнадцять років... Геть нічого. Думав хоч щось пригадаю. Так от. Прожив три десятки років, а все твоє життя вмістилось на аркуші паперу . Я відкинувся на м’яку спинку дивану. І хто в придорожніх кафе ставить дивани для відвідувачів? Диваки. Крізь вітрину я побачив, як поряд з кафе на парковку під'їхала поліцейська машина, старенький «Mitsubishi Pagero». Як правило коли тобі нічого боятися, і у тебе немає проблем з законом, ти рідко звертаєш увагу на служителів феміди. Але, якщо ти знаєш що до тебе можуть виникнути питання, тобі є що приховувати, починаєш помічати усі їхні переміщення круг себе. Блимавки поліцейського авто кидаються в очі ще за квартал. Люди у формі наче набувають розмірів та вирізняються серед інших. Один з полісменів зайшов у середину та замовив у бармена каву з собою. Спершись ліктем на стійку він озирнувся та пробігся очима по відвідувачам. На секунду зупинився на мені. Це змусило мене напружитись, та я намагався не подавати вигляду. Зробив ковток чаю і уткнувся у КПК. Бариста крутилася біля кавового автомату. Її відточені роками практики рухи нагадували танець. Таке собі танго за барною стійкою.  Автомат засичав прочищаючи сталеву горлянку струєю пару. Дівчина дбайливо обтерла його серветкою та подала два паперові стаканчики на прилавок, та закрила їх пластиковими кришечками . Полісмен вже наготував гроші та віддавши їх баристі швидким кроком повернувся до машини. Я видихнув з полегшенням. У роті знову пересохло, та голова ,якась важка стала. Простудився, чи що? Не дивно, у тіх дебрях з яких ми тільки но прийшли можна підхопити що завгодно. Прийшов Васюта. Усі перевірки були закінчені , транспорт готовий до марш-кидку.