Нитки до минулого

Глава 7. Нитки до минулого

Позашляховик захисного кольору ще довго біг по сірій стрічці дороги звертаючи то на одну автомагістраль , то на іншу. Повз нього один за одним проминали ліхтарі та кілометражні стовпчики. Схоже ніхто з присутніх у авто навіть не помітив коли саме один з легковиків на дорозі відділився від решти автомобілів та почав рухатись за «бобіком» мовчазно супроводжуючи його впродовж майже усієї путівки. Сріблясто-сірий тонований «Опель» випущений десять-п'ятнадцять років тому тримав чималу дистанцію і їхав рівно так щоб «уаз» знаходився на межі видимості.

Поки я намагався дрімати , щось в середині сидіння безжально впиралось мені то у ребра , то в хребет і робило мій відпочинок менш приємним ніж хотілося б. Якийсь час я ще старався знайти найбільш зручну позу, але з рештою кинув це діло та всівся рівно. У салоні нічого не змінилося. Васюта мовчки насупившись вів машину, а Гермес крутив ручку бокового дзеркала та когось видивлявся позаду. Хвіст? Та ні, наврядчи. Скоріше видивляється машини поліції від гріха подалі. Звичайно вони не стали б просто так зупиняти авто, але хто зна, коли у тебе на задньому сидінні лежить декілька одиниць зброї , то мимоволі будеш обережнішим... Краєм ока Васюта побачив маніпуляції Гермеса з дзеркалом, скривився, - але промовчав. На вулиці уже розвиднілося та в усю світило сонце. Я розстебнув бігунок куртки. Ми в'їхали у населений пункт, мабуть якесь містечко, - дороги були досить широкими, та у полі зору декілька разів виднілася маршрутка.

-       Через два светофора налево повернёшь.

Гермес почав показувати дорогу, вочевидь Васюта тут бував нечасто і тільки кивав головою, в знак того , що зрозумів його команду . Приблизно через півгодини ми заїхали на територію лікарні і звернувши кілька разів встали перед зачиненими ворітьми. З верхівок стовпчиків стін на нас уставились своїми скляними, чорними очима камери спостереження. За якихось десять секунд стулки брами розщепилися та повільно поповзли в боки відкриваючи нам шлях всередину. За ними була розташована триповерхова будівля зведена півтора -два сторіччя тому. Як у багатьох споруд забудованих у епоху класицизму воно мало симетричні лінії та кутасту структуру. Середня та бокові частини були подані вперед з продовгуватими високими вікнами у фасаді. Центральна являлася головним входом, з великими двостулковими дубовими дверима прикрашеними різьбою та покриті лаком. Ступені були зроблені з білого мармуру с продовгуватими сірими прожилками. Непоганий головний офіс , як на мене. Перед будівлею були припарковані з десяток тонованих автівок здебільшого темних кольорів. В основному седани , або позашляховики-паркетники. Васюта припаркувався на вільному місці та заглушив двигун.

-       Что ж, похоже моя работа окончена.

-       Да, вполне. Идём с нами, внутри с тобой расчитаются.

Васюта насупився, але рішуче відкрив дверцю та виліз з машини.

-       Пойдем, почтальон Печкин, будем тебя лечить.

Слідом за ними вийшов і я. По мармуровим сходинкам ми піднялись до дверей, котрі відчинилися прямо перед нами. Нас вже зустрічали двоє атлетично складених чоловіків у чорних костюмах. Наскільки я міг судити під пахвами у ним були добре сховані кобури з пістолетами. Це було ледь помітно,- костюми шилися на замову, не інакше.

-       У себя? Запитав Гермес у одного з охоронців, не вітаючись.

Той відповів йому самим кивком голови, та не кажучи ні слова закрив за нами двері. Поки ми з Васютою стояли наглядаючи за цією сценою показу серйозності організації, гідної сюжетів бойовиків, Гермес вже піднімався по сходинкам з кованими завитками поручнів на другий поверх. Ми швидким кроком кинулись його наздоганяти. Мармурові ступені на краях були вже сильно затертими і підсковзнувшись ледве не впав ухопившись за лаковане покриття дере'яних накладок перил. Ми вийшли у великий світлий коридор другого поверху. Стеля була заокругленої форми з елементами ліпнини повна усіляких завитків та узорів. На вікнах висіли масивні гобелени зеленого кольору перев'язані золотою мотузкою. Затертий посередині проходу Паркет м'яко поскрипував у нас під ногами. Під стінами  коридору де-не-де стояли важкі тумби з квітами у вазонах . В цілому будівля була просякнута духом благородства та минувшого багатства яке поступилось місцем місцем сухому прагматизму. Кілька десятків метрів і ми перейшли на ліве крило. Там Гермес відкрив перед нами двері у вишуканий кабінет обставлений м'якими шкіряними кріслами біля письмового столу , та таким же диваном біля журнального. Дерев’яні вікна були відчинені навстіж, і в кімнаті гуляв легкий протяг. Одну стіну цілком займали книжкові полиці доверху забиті книгами старих , та нових видань, ті які не влізли були всунуті зверху над іншими. Дерев'яний паркет у цій кімнаті застлав м'який пухнастий килим. З боків від дверей стояли кошики з лапастими з квітами на підставках. У протилежному кінці кімнати стояв викладений з цегли камін. На спеціальних гачках біля нього висіли кочерга та ще пара принад призначення яких я не знав. Гермес пройшов до крісел біля журнального столику кинув рюкзак з гвинтівкою на одне з них, а сам з насолодою плюхнувся на інше .

-       Получите распишитесь. Ваш орёл, в целости и сохранности. Мовив він також  не вітаючись з чоловіком за столом.

Високий з просіддю у волоссі чоловік одягнений у сірий діловий костюм з червоною краваткою відірвався від паперів розложених перед ним на столі та ледь піднявши голову подивився спочатку на нього, потім на нас з Васютою.

-       А это...? Схоже він не хотів говорити при сторонніх і вичікуючи гледів на нашого водія. Васюта до того стоящий у дверях та з цікавістю розглядаючий убранство кабінету , до багатства якого схоже він не зовсім звик , вийшов з ступору та лаконічно відповів :

-       Жду свою оплату.

Хазяїн кабінету підвівся з-за столу та неквапливо підійшов до нас поправляючи піджак. Я не знавець у сфері ткацького мистецтва, але по тому як сидів на ньому костюм можу припустити, що він також зшитий явно під замовлення. Усі елементи вбрання були ретельно підігнані до фігури власника, ні одна нитка не стирчала зі шва  і навіть прорізи під ґудзики були щільно прострочені товстою ниттю в тон костюму. Мужик явно чув приказку « встречают по одежке» .