Незнайомець

Глава 6. Незнайомець

Приблизно у той час коли Фібі та Залізний піднімалися по сходинцям, до приміщення бару зайшов сталкер середніх років. Ті хто не був захоплений розмовою ,їжею або ще чим, могли помітити ,що його зовнішній вигляд не зовсім підходив для досвідченого бродяги мертвого міста. Чорна броня без знаків розрізнення здавалося була  просто з під голки шевця. Теж саме стосувалось і й інших предметів спорядження. Берці – начищені до блиску, комбінезон та рюкзак ще несли за собою аромат ткацької фарби. На лиці його застиг зневажливий вираз. Куточок рота був опущений вниз, а ніздрі роздулися від спертого духу бару. З під тонких жіночних вій дивились на зал  Холодні очі, які не виражали нічого. Вони навіть не мали свого кольору. Просто сірі ,порожні очі. Хоч по новенькому одягу та по обличчю було видно, що чоловік явно не ветеран у мінливому сталкерському промислі, але хода його , видавала в ньому тренованого якщо не бійця, - то спортсмена точно. У поволих, неквапливих  рухах було дещо, що нагадувало  грацію  кішки. Хижої кішки. Фігура незнайомця мала вигляд перевернутого трикутника . Під тонкою тканиною комбінезону угадувався міцний виточений торс без краплі жиру. Лівою рукою він притримував лямку рюкзака вальяжно накинутого на плече, а права вільно покачувалась вздовж тіла при ході. Зупинившись на хвильку посеред залу він  Самими очами він озирнув приміщення. Чоловік не звертав уваги ні на кого , можна сказати ,що для нього кімната бару була цілковито порожньою. Навіть хамовиті найманці зазвичай відпускавші невдоволені репліки до замешкавшихся відвідувачів не проронили а ні пари з вуст. Проте коли він побачив одного з сталкерів у сірій затертій кожанці очі його наповнились життям , губи розтягнулись у задоволеній посмішці, а на обличчі схоже з'явився рум'янець. У розвалку, розслабившись з виглядом людини досягнувшої цілі він пішов прямісінько до столу де сидів новоспечений вільний сталкер на прізвисько Турист.

Дожовуючи лапшу, та поринувши у свої думки, я не одразу помітив, як напроти мене за стіл сів гладко виголений чоловік у зовсім новій броні, явно не вітчизняного виробництва. Склавши руки на столі, та опершись на лікті він вперився на мене своїм поглядом очікуючи поки я помічу його  присутність. Він дружелюбно посміхався наче ми були знайомі дуже давно. А може ....

-       Ми знайомі?

-       Пересекались пару раз. Посмішка зменшилась до утворивши майже пряму лінію. Він повільно провів правою рукою по підборіддю та похитав розкритою, ледь зігнутою долонею: - Хер ли ты тут забыл?

Я навіть не знайшовся, що відповісти.

-       Н-незнаю..

-       Просто очешуительный ответ. Голос звучав жорстко та з укором. Пока мы ждём хоть, какой то информации о группе и ломаем голову, - что случилось, он сидит в прокуренном сталкерском баре, жрет лапшу, и ,- він спинився на секунду, - не знает,что тут делает.

-       А,я і справді не знаю.. у мене пам'ять відшибло..  Хоч мною явно були не вдоволені, та я все одно в середині був не в собі від радощів! Знайшлась нарешті людина,яка прол'є світло на мою особистість!

-       В каком это смысле?!

І я по новій почав розповідати про свої злигоди , починаючи з моменту коли прокинувся у бункері і до того ,як я потрапив сюди. Впродовж моєї доповіді він уважно мене слухав та інколи задавав питання, що до улаштування підземної споруди. Про те, як я дістався бару він слухав з дещо меншим інтересом, як мені здалося.

-       Значит, говоришь волной ужаса накрыло...- він призадумався. – Занятно... Нужно бы тебя показать нашим медикам.

-       Якщо чесно, я себе почуваю вже набагато краще.

-       Нет,это не обговаривается. Наша организация заботиться о своих подчинённых. КПК у тебя остался?

-       Так,у бармена на зарядці.

-       И ты его конечно же включал.

-       Логічно. Може ти хоч пару слів скажеш хто я і що за організація на яку я працюю?

-       По дороге. Забери КПК, и уходим. Если ты не заметил СБУ шерстит округи в твоих поисках.

Я згадав свою ночівлю у селищі, та як наступного ранку ми поспішно покидали його щоб не попастися на очі військовим. Слова Залізного «ніяк не вгамуються,задрали вже» ,- схоже на правду. Чорт, ну от куди я вляпався!?  У Роздумах я пішов до барної стійки та попросив свій ПДА назад.

-       Я ж только поставил, чего голову морочишь!? Бармен був не задоволений , що його відірвали від телевізора, та не дали подивитись черговий нудний серіал. Скрививши фізіономію і всім виглядом даючи мені зрозуміти, що я маю розкаюватись у своїй непостійності рішень він протягнув мені ПДА. Я забрав його ніяк не реагуючи на невдоволення бармена, та пішов назад до столу де мене з нетерпінням чекав ... очільник, друг хто його зна. Але він знав про мене більше ніж я , і варто було з ним поспілкуватися ближче. Він швидким рухом забрав у мене ПДА та видав новий.

-       Этот скорее всего уже давно отслеживают. Він бігло огледів його, та перевірив вимкнений він,чи ні . - где карта памяти?

-       А, я знаю? Кажу ж, не пам’ятаю нічого...

Звуживши очі та напруживши скули він шумно видихнув.

-       Я же надеюсь, ты не хочешь меня обмануть? Я здесь твой единственный друг.

І справді,окрім нього тут можливо більше ніхто і не заповнить пробіл у моїй пам’яті, але маємо що маємо.

-       Та, відки я знаю де вона ділась, я ПДА взагалі з підлоги підібрав.

-       Хорошо. Пойдем, Я транспорт заказал.

-       Тут є транспорт? Я не уявляв собі щоб якась автівка могла проїхати через ці аномалії розкидані у самих неочікуваних місцях.

-       У нас все есть. Нужно только ближе К кордону подойти. Оттуда нас доставят в Гостомель, а там наш док на тебя посмотрит.

Взявши свої пожитки я пішов слідом за ...

-       Як кажеш тебе звати?

-       Я не говорил. Мой позывной, - Гермес.

-       Літати вмієш? Він гумору не оцінив.

-       Ага, пошути, пошути. А за одно подумай, как бункер искать будешь.