Робота

Глава 4 . Робота

-       Привет. Значит смотри зема, тебе пришлось поменять микруху ,- она грелась и жрала много питания. Из-за этого машинка быстро садилась. Железный обрисовал мне твою ситуацию, платить по ходу тебе нечем. А если у тебя есть ПДА и модный сталкерский шмот,то скорее всего ты один из наших. Логично?

Я вимушений був погодитися.

 _       Отлично, сейчас парни двинуться в сторону «Ста Рентген», идти будут через свалку. Если занесешь пару ПДАшников местным, считай мы в расчете. А там может тебя кто узнает. Идёт?

Ідея мені здалася слушною. Тому я не вагаючись прийняв його пропозицію.

-       Отлично. С мужиками я договорился, сумку с грузом сейчас соберу.

Барс узявся пакувати клунок збираючи із свого робочого столу ПДА, а

Я вирішив зайти до Діда ще раз подякувати за гостинність та попрощатися.

Він був зайнятий наведенням порядку у своєму імпровізованому барі.

-       Що, уже уходіш?

-       Так. Фібі та Залізний відведуть мене до «Ста рентген», а там сподіваймося мене хтось впізнає.

-       Та правільно, правільно, тут оставаться нізя. Воякі як доберуться питать не будуть хто і шо, одразу руки за спину і в каталажку. Я он сам всьо прибираю от глаз подальше. Вот дєржи. Дід протягнув мені декілька банок консервів та сумку з стареньким протигазом «Хом’як». – А то совсєм голий ходіш!!

Що ж,- дають- бери, б'ють – тікай. Дасть Бог ,колись я зможу віддячити цьому чоловіку. Правду кажуть треба дивитись не на поведінку людини, а на її вчинки. Попри усій своїй зовнішній грубості та жорсткості Дід виявився напрочуд турботливою людиною. Я взяв протигаз ,консерви ще раз подякував та направився до виходу. На вулиці знову починався мілкий осінній добовий дощ. Було прохолодно та сиро. Тут мене вже чекали Залізний разом з Фібі з сумкою в руках.

-       Твой товар.

     Взявши її я пішов в слід за ними по грунтовій дорозі ,яка вела до виходу з села. Вона була засипана старим прілим листям і на ній вже почали збиратись невеликі калюжі. Ми швидко узяли темп та крокували вишикувавшись у ряд. Попереду Залізний з детектором , я як найменш досвідчений йшов посередині, а замикав групу Фібі. Йшли хутко та мовчки ,на розмови часу не було. Хвилин через сорок я розігрівся настільки,що прийшлось розстебнути куртку та скинути капюшон. Дощ тисячами дрібних голочок колов в обличчя, футболка на грудях почала мокріти. Вибравши місце ми зробили привал, щоб трохи перекусити, так як з ранку ніхто так  нічого і не встиг поїсти. Залізний витягнув з рюкзака маленький пальник приєднав до нього газовий балон та кілька раз чиркнувши запальничкою підпалив її. Після цього з рюкзака пішли в хід чорний алюмінієвий казанок, пачка чаю та пара пачок галетного печива.  Фібі в свою чергу відчепив притягнуту пасками до низу рюкзака пляшку з водою, налив три чверті у казанок і поставив його на пальник. Очікуючи поки вода закипить, я вирішив поцікавитись про деталі нашого походу.

-       То куди саме ми йдемо?

-       У декількох кілометрах звідси, на території колишніх продовольчих складів розташувалося напіввійськове угруповання «Долг». Вони часто співпрацюють з СБУ та Збройними Силами ,роблять дрібні послуги,- ловлять або прибирають по тихому дезертирів чи злочинців, збирають інфу, скуповують для них артефакти, тощо. А ті в свою чергу не помічають їхньої присутності у Зоні, та обходять їх стороною при рейдах. Ми сподіваємось, що встигнемо до вечора потрапити на їх територію, та пересидіти, якийсь час. Ну все , давай їсти.

П’ючи чай і галети я нарешті згадав про свій ПДА. Увімкнувши його на екрані одразу з'явилася мапа прилеглої місцевості. Потягнувши зверху екран відкрилося меню вкладинок, завдання, нотатки, мапа, повідомлення, камера та браузер. У завданнях ,нотатках та повідомленнях було порожньо, тільки на камеру зроблено кілька знімків, органи у банках з формаліном та фото сімейного знімку серед купи паперів на потрісканому дерев'яному столі. На них були молода жінка та двоє дітей.

Огляд самого апарату показав, що за винятком тріщини на екрані він був цілковито новим, жодних застарілих подряпин, та затертостей. Схоже я його придбав незадовго до походу у бункер. Тепер залишається тільки сподіватися на те, що мене таки хтось впізнає серед сталкерської братії. У проклятущий бункер дорогу я впевнений що не знайду( а якщо чесно,- не дуже й хочу), прилад дав тільки більше питань ніж відповідей.   

-       Что, ничего?

Я показав їм фото.

-       М-да, дружище, - ты полон загадок. Ничего, в лагере тебя обязательно узнают.

-       Ви то, не впізнали. Та й інші теж.

Мене потроху почав брати сум.

-       Ты нас не ровняйся. Мы далеко заходим редко, в лагерях сидим не долго, все больше в рейдах. Знакомых через раз узнаём.

-       Ну досить хлопці, час вирушати.

Зібравши речі ми продовжили свій марш. Дощ почав міцнішати. Одяг напитував вологу та прилипав до тіла. На повіках збиралися краплі води та затікали в очі подразнюючи їх. Прогалини з рідкими кущами та деревцями змінилися суцільним лісом. Нам пощастило ,що трава була невисокою ,а маленьких дерев зовсім мало, інакше йти стало б набагато важче, та повільніше. Карман Фібі почав тривожно стрикотати.  Лічильник Гейгера, - здогадався я. Повітря у лісі ставало небезпечним. Йшовший попереду Залізний без слів, машинально натягнув фільтрувальну маску.

-       Противогаз. Фібі похлопав мене по плечу, хоча я й сам уже здогадався і витягував «Хом’яка» з сумки. Холодна гума боляче тягнула за волосся. Я раптом зрозумів ,що більшість сталкерів котрих я бачив були коротко пострижені, і ясно чому. Пристосувавши протигаз на обличчі я насунув капюшон назад. Трохи важче стало дихати. Уже в котре я подумки хвалив небеса, які надіслали мені настільки товариських та щедрих людей. Залізний пришвидшив темп, вочевидь хотів швидше пройти небезпечну ділянку. Я , те і діло спіткався об коріння стирчаще  з під землі, увесь час кортіло зняти цей клятий протигаз у якому ставало дедалі душно. Зробили ще один невеличкий привал. Залізний дістав свій ПДА та почав вистукувати на ньому повідомлення місцевому лідеру на звалищі – Бісу, попередив його ,що ми на підході та несемо йому нові ( не те щоб нові- відремонтовані) ПДА.