Селище

Глава 3. Селище

У глибокому своєму забутті, я не бачив снів, та не відчував що творилось зі мною у цей час.

Цього разу, прокинувшись я тільки що скажено, люто хочу їсти.

Схоже я доволі довго лежав без руху, так як усе тіло заніміло і наче скувало паралічем. Розліпивши повіки, крізь минаючу пелену сну я побачив білу глиняну стелю з дубовими балками поперек неї. Кімната була напівтемною, з прикритими ставнями. На стінах висіли пара старих пожовклих від часу та сонячних променів фотографій у засклених рамках з зображеними на них очевидно сімейним подружжям. Молода дівчина  у світлій хустинці та букетиком барвінку стояла поряд з серйозного вигляду чоловіком у сірому кашкеті та білій сорочці, котрий здавалося ніяковів від фотографування. На другому фото був відображений чоловік у  військовій формі та кількома орденами на грудях. Під протилежною від мене стіною  стояв старенький сервант з стирчащим ключиком у дверці, рядами гранених стаканів та рюмок за зсувними скляними вітринами. Праворуч від нього розташувались подвійні дерев'яні двері синього кольору, від яких вже помалу почала відлущуватись фарба. 

У сусідній кімнаті було чутно чиюсь присутність, - скрипіли половиці. Я стягнув з себе рядно яким був укритий, та сів на ліжку. Голова вже паморочилась набагато менше, руки трохи тремтіли, але це мабуть від тривалого голодування. Ребра ще нили, проте дихав я вже майже зовсім вільно. З кімнати поруч  пролунали шаркаючі кроки, і через мить двері відчинились та на порозі з'явився літній чоловік у старому заношеному спортивному  костюмі двотисячних років та китайських гумових капцях. На вид було йому років з шістдесят, рідкі волосини прикривали лисіючу голову.

- Шо, аклемался? Голос, дід мав  скрипучий та грубий. якщо поєднати хрип пияки після тривалої гулянки з ревом росомахи, то це певно був би голос Діда. Щас, обожди, я Дока позову. І квапливо зашаркав у зворотньому напрямку.

З шлунку роздалося голодне урчання. Чорт, скільки ж я вже не їв?

Одяг залишився на мені, так що схоже зі мною особливо не церемонились. Добре хоч доставили до ліжка. Чоботи теж все ще були на мені, і я буквально відчував як ступні порозпирало від довгого перебування у взутті. Я потягнувся щоб розв'язати шнурки, як у хату ввійшли дід з чоловіком у світлих холщових штанях,  сорочкою з довгим рукавом, та маленьким рюкзачком в руці. Наскільки я встиг помітити, лікар (якщо це справді був лікар), був не тутешнім,- акуратно пострижена борода, міцна статура, якої можна домогтись тільки регулярними зайняттями спортом, та охайний зовнішній вигляд відрізняли його серед інших людей, яких я вже бачив тут.

- Що тут у нас? Дайте я на вас подивлюсь. Я підняв руки вгору, як при складенні зброї. Док тільки посміхнувся. Далі послідувала череда маніпуляцій ,які зазвичай роблять при огляді хворих - обережно обмацав потилицю, живіт, послухав стетоскопом груди.

- Що, ж. Ймовірний струс мозку, ребра ушкоджені, але схоже, переломів немає .Дрібні зсадини я оброблю пізніше, коли ти приведеш себе до порядку. Дід, ти ж йому знайдеш щось поїсти?

- Да-да, канєшно. Дід з самим занепокоєним виглядом закивав головою.

- Фібс казав, у тебе проблеми з пам'яттю? Ще не пригадав, що з тобою сталось?  Без спорядження тут довго не походиш.  Складаючи інструменти у рюкзак,  бородань питливо дивився мені в очі. Але, як я не напружував мізки, згадати нічого так і не вдалось.

Я зміг розказати тільки про ті смутні уривки часу,  які були між моїми впаданнями у голодне забуття. Про підземний комплекс, труп чоловіка,  та моторошний крик,  який навів на мене жаху.

Слухаючи мою розповідь лікар час-від-часу кивав головою, а дід видавав повні переймання фрази,  типу,- "ай-я-яй"  і "та ти шо".

- Підземний комплекс кажеш? Док задумливо погладжував бороду поклавши лікоть правої руки на ліву. - Один Бог згає скільки їх тут накопали після Другого Вибуху. І скільки їх було до того, багатозначно додав він. Наявність великого джерела енергії та майже повна відсутність людей попервах, давала великі можливості для організацій з великими фінансовими запасами і не зовсім легальними цілями. Хто б став придивлятись до машин з будівельною апаратурою, коли повним ходом йде спорудження арки? От схоже ти і побував в одному з таких місць. Потім ти мені докладніше розповіси про все, що пам'ятаєш, а зараз я вже бачу тебе просто корчить від голоду.

Дід заметушився на кухні та почав гриміти посудом.

- Покличу хлопців, бо вони за тебе переймались.

- Так ,треба подякувати. Вони мені просто життя врятували.

Док,  підхопивши рюкзак зі столу обернувся та направився до виходу. Половиці жалісно поскрипували під його ногами. Після того, як за ним хлопнули двері, з'явився дід з старою залізною зеленою мискою від якої смачно пахло вівсяною кашею та якимись фруктами.

- Вот. Царский ужин готов, сказав він посміхаючись.

Хоч як би я не хотів їсти, але не збирався сідати за стіл у такому вигляді.

-Де я можу вмитися?

- А! Там на улице є рукомойник. В цю хвилину двері відчинилися, і в кімнату зайшов Залізний. З вулиці потягнуло свіжістю    та   запахом озону, на нещодавно пройшов дощ.  Дід повернувся до нього  протягуючи руку і посміхнувся оголивши ряд пожовклих від надмірного паління вставних зубів,- Ааа, ні стуку ні грюку, привели як суку!

- О!  Дід, ти ще не здох!? Я вже думав не застану тебе у живих! Залізний, також посміхаючись міцно потис дідові руку.

Схоже ці двоє були знайомі вже не перший день.  Слідом у двері зайшов Фібі.

-       Здорово дед. Что там, говорят наш знакомец очухался?

-       Да, с вами побачітса хотел

-       Ой, та так і скажи, що в доску задрав уже людину. Залізний оминувши діда пройшов у кімнату. Я тим часом уже піднявся з кроваті, та про всяк випадок тримався за бильце .

-       Слухайте, мужики, аби не ви, - я б.... Мені було складно підбирати слова . Як можна знайти словесний еквівалент вдячності за своє життя? Які слова найбільш повно опишуть його ціну, та вагомість допомоги незнайомій людині, можливо навіть ризикуючи своїм?  Я таких слів не знав. Мова застрягла у мене у горлі, і мої долоні змогли лишень відкритись у невизначеному жесті.