Вже за годину Едгар сидів у кабінеті свого старого друга.
— Ти ідіот.
— Дякую, Себастьяне.
— Ні, серйозно.
Цілитель відклав результати магічної діагностики.
— На тобі немає нічого.
— Перевір ще раз.
— Перевірив тричі.
— Це неможливо.
— Чому?
Едгар замовк.
Себастьян уважно подивився на нього.
Потім усміхнувся.
Надто розуміюче.
— О.
— Не починай.
— Це не зілля.
— Почнеш — вижену.
— Це ревнощі.
— Себастьяне.
— Ти ревнуєш студентку до якогось блондина.
— Нісенітниця.
— Тоді чому ти тут?
Едгар не відповів. Тому що сам не знав.
Усі аналізи були чистими.
Жодних чар.
Жодних приворотів.
Жодних залишкових ефектів.
І все ж думки вперто поверталися до однієї рудоволосої відьми.
І до одного надто усміхненого блондина поруч із нею.
Що було абсолютно нелогічно.
І саме тому лякало його найбільше.