Глава 2. Зілля пристрасті

Якщо чесно, я навіть не одразу зрозуміла, що накоїла.

Зілля вийшло гарного рубінового кольору, трохи парувало й пахло корицею, яблуками та чимось дуже підозрілим. Але ж усі мої зілля пахнуть підозріло. Це навіть комплімент.

— Ну і чудово, — сказала я сама собі. — Вип’є ковток, подивиться на мене добрішими очима і нарешті поставить відмінно.

Наступного ранку я залишила пляшечку на столі професора Едгара Вейна.

Молодий, високий, чорнявий, з вічно незадоволеним обличчям.

Ідеальний чоловік.

Жахливий викладач.

Я саме визирала з-за дверей аудиторії, коли він узяв пляшечку.

— Що це ще таке? — пробурмотів він.

Відкоркував.

Понюхав.

Я завмерла.

Випив.

Увесь.

— Ох, Священні Мітли…

Я мало не втратила свідомість.

Спочатку нічого не сталося.

Професор лише потер скроню і повернувся до перевірки робіт.

Я вже зраділа, що помилилася з рецептом.

А потім він раптом підвів голову.

І подивився прямо туди, де я ховалася.

Прямо крізь двері.

Прямо мені в душу.

— Амеліє.

У мене похололо в животі.

— Так, професоре?

— Чому ви сидите на підлозі в коридорі?

— Медитую.

Він піднявся.

Повільно.

І пішов до мене.

Кожен його крок лунав як удар похоронного дзвона.

Я була впевнена, що мене зараз відрахують.

Або перетворять на жабу.

Або ще гірше — змусять перездати кристалознавство.

Професор зупинився поруч.

Подивився на мене зверху вниз.

І раптом дуже серйозно сказав:

— Амеліє, мені необхідно поставити одне надзвичайно важливе питання.

— Так?..

— Чому ви постійно намагаєтесь мене підкупити?

Я відкрила рот.

Закрила.

Знову відкрила.

— Бо ви не ставите мені відмінно?

— Це найгірша відповідь, яку я чув за останні десять років.

— Але чесна.

Він тяжко зітхнув.

А потім… усміхнувся.

Ледь помітно.

Вперше за весь рік.

І саме тоді я зрозуміла, що щось дуже не так.

Тому що професор Едгар Вейн ніколи не усміхався.

Нікому.

Ніколи.

Навіть на свята.

Особливо на свята.

— Амеліє, — сказав він м’якшим голосом. — Ходімо.

— Куди?

— У лабораторію.

— Навіщо?

— Тому що на мені зілля пристрасті.

Моє серце перестало битися.

— Що?!

— Саме так.

— Ой.

— Саме “ой”.

Він потер перенісся.

— І якщо ми негайно не знайдемо протиотруту, то через кілька годин вся академія дізнається, наскільки сильно мені подобається одна рудоволоса відьма.

— Це жахливо.

— Саме так.

— Абсолютно жахливо.