Розділ 16

ПОВЕРНУЛАСЯ.

Слово чорніло на порожній сторінці.

Одне єдине слово.

Але його вистачило.

Роуз відчула це одразу.

Книгарня змінилася.

Ніби температура впала на кілька градусів.

Ніби повітря стало густішим.

Ніби сам світ затримав подих.

Себастіан уже тримав у руці срібний ніж.

Еліс зблідла настільки, що її шкіра стала майже білою.

Нора перевела погляд між ними.

— Добре.

Мені вже дуже не подобається це слово.

Ніхто не відповів.

— Серйозно.

Хто повернувся?

Роуз подивилася на Еліс.

— Ти знаєш.

Це був не запит.

Ствердження.

Еліс мовчала.

Потім дуже повільно кивнула.

— Знаю.

Себастіан закрив книгу.

Різко.

Занадто різко.

Наче боявся навіть дивитися на сторінку.

— Пізно.

тихо сказала Еліс.

Запала тиша.

— Що означає "пізно"?

спитала Роуз.

Еліс дивилася на книгу.

— Вона вже знає, де ми.

— ХТО?

вибухнула Нора.

— Може, хтось нарешті почне говорити нормальними реченнями?

Еліс видихнула.

І вперше за весь час виглядала не просто втомленою.

Наляканою.

— Коли я втекла від власної смерті...

Вона замовкла.

Себастіан стиснув щелепу.

— Не треба.

— Треба.

різко відповіла вона.

— Тому що історія починається не з мене.

Вона починається з неї.

Роуз відчула холод.

— З кого?

Еліс підняла очі.

— З першої провідниці.

Книгарня завмерла.

Навіть Нора перестала жартувати.

— Першої?

— Так.

Найпершої.

Тієї, з якої все почалося.

Тієї, яка створила правила.

Тієї, через яку існують списки.

Тієї, через яку існуємо ми.

Роуз повільно сіла.

— І що з нею сталося?

Еліс сумно всміхнулася.

— За офіційною версією?

Вона померла.

— А за неофіційною?

Себастіан різко сказав:

— Еліс.

— Вона має знати.

— Ще ні.

— Уже запізно.

Еліс подивилася прямо на Роуз.

— Вона відмовилася помирати.

Тиша.

Абсолютна.

Роуз відчула, як серце починає битися швидше.

— Так само, як ти?

Еліс похитала головою.

— Ні.

Набагато гірше.

Я лише втекла.

А вона...

Вона зламала саму смерть.

Дощ за вікнами посилився.

Краплі били по склу так голосно, ніби хтось кидав каміння.

— Що це означає?

прошепотіла Роуз.

Еліс відповіла не одразу.

— Це означає, що її ім'я зникло зі списків.

— І?

— Ніхто більше не міг знайти її.

Ні провідники.

Ні наглядачі.

Ні мисливці.

Ні навіть Двері.

Роуз насупилася.

— Але якщо вона зникла, чому всі так бояться?

Еліс гірко засміялася.

— Бо іноді зникнути гірше, ніж померти.

Себастіан дивився у вікно.

Наче чекав чогось.

І це лякало ще сильніше.

— Як її звали?

спитала Роуз.

Запала тиша.

Довга.

Неприємна.

Потім Себастіан дуже тихо сказав:

— Її ім'я не вимовляють.

— Чому?

— Тому що вона чує.

Нора закотила очі.

— Звичайно.

У цьому божевільному світі навіть імена працюють як GPS.

Але ніхто не засміявся.

І тоді вона теж перестала посміхатися.

Бо зрозуміла.

Вони серйозно.

Раптом світло в книгарні згасло.

Повністю.

Усе занурилося в темряву.

Роуз різко підвелася.

— Себастіане!

Срібне світло миттєво спалахнуло в його долоні.

Освітлюючи приміщення.

На секунду.

І цієї секунди вистачило.

Бо хтось стояв між полицями.

Не Морроу.

Не Мисливиця.

Не людина.

Силует.

Жіночий.

Високий.

Нерухомий.

Із довгим темним волоссям.

Світло згасло.

Роуз перестала дихати.

— Ти бачила?

прошепотіла Нора.

— Так.

Світло спалахнуло знову.

Полиці були порожні.

Нікого.

Але книга на столі сама відкрилася.

Сторінки почали перегортатися.

Повільно.

Одна за одною.

Поки не зупинилися на останній.

Тій самій.

Сторінці Роуз.

Усі завмерли.

Тому що вперше вона відкрилася трохи більше.

Тепер було видно не дві літери.

А майже все ім'я.

РОУЗ ВО...

Роуз відчула, як кров відливає від обличчя.

Нора схопила книгу.

Захлопнула її.

Але було пізно.

Вони всі побачили.

Усі.

І в ту ж секунду з глибини книгарні пролунав жіночий голос.

Тихий.

Майже ніжний.

Майже лагідний.

— Нарешті.

Усі різко обернулися.

Голос продовжив:

— Я так довго тебе шукала, Роуз.

Себастіан зблід.

Еліс зробила крок назад.

А Роуз зрозуміла.

Тому що вперше за весь цей час почула в їхніх голосах не просто страх.

Жах.

Справжній жах.

І тоді вона усвідомила найгірше.

Той голос звертався не до провідниці.

Не до власниці списку.

Не до випадкової людини.

Він звертався саме до неї.

Наче знав її задовго до того, як вона відкрила перший список.