Останній шанс. Корона для безумця.

- Розбити табір 7К. По периметру охоронну систему другого рівня, - команди Ану були короткими і чіткими.
На кораблі сталась серйозна аварія і довелось зробити термінову аварійну посадку. Їм сильно повезло, що недалеко виявилась підходяща планета.

Торк повертався з полювання радісно-збудженим. Навіть втома від тривалого переслідування і важка ноша підсвинка на плечах не сильно давалась взнаки.
Раптом те, що він побачив, примусило його кинути здобич і схопитись за спис. Очі Торка запалали вогнем воїна. Він тихо, крадучись за деревами, наблизився до того, що його так схвилювало. 
Чужинці. В їхньому лісі чужинці. Це було ясно з першого погляду.
Торк з усіх сил стримував себе. Хотілось кинутись на них, вбивати, шматувати, гризти зубами. Але розум підказував йому, що не можна цього робити. Сам він не впорається. Треба попередити своїх.

Почувся характерний різкий звук тривоги і зразу ж за ним ніби лопнула гігантська бульбашка. Охоронна система ввімкнула захисний купол.
З усіх боків, крадучись, до периметру наближались озброєні люди. Вони були нижчими за прибульців, але кремезними, міцнішими. Мечі, сокири, луки, списи вказували на невисокий технологічний рівень аборигенів. Навряд чи вони могли нести якусь серйозну загрозу. 
Тож більшість прибульців продовжили свою роботу, лиш дехто з цікавості підійшов до бар’єру, чи спостерігав за моніторами охоронної системи.

Раптом, по якійсь команді, аборигени закричали страшними голосами, від яких холонула кров і здавлювало в грудях і кинулись на табір.
Ті, хто був біля бар’єру, інстинктивно відскочили.
Черговий охоронної системи встиг перемкнути захисний бар’єр на м’ягкий, еластичний режим, щоб нападники не зазнали травм, зіткнувшись з невидимою стіною.

- Вони не розходяться, з кожним днем їх стає все більше і агресивність їх зростає, - вів доповідач. - Ми кількох з них тунелювали через бар’єр для вивчення їхньої мови, особливостей психіки. І маю  сказати, що результати невтішні. В них дуже різкий поділ на своїх і чужих, практично нульова толерантність до тих, кого вони вважають чужими. Якась безумна жадоба знищення чужих. Домовитись з ними не вдасться.

- Поломки корабля надто серйозні, - повідомив інший доповідач. - На ремонт піде дуже багато часу, якщо взагалі вдасться відремонтувати. Головний генератор вийшов з ладу, енергії на підтримання бар’єру вистачить не надовго. Та й інші ресурси з-за меж периметру потрібні.

- Вчора біля бар’єру побував їхній вождь, судячи з корони на голові і тих почестей, які йому надавались. Ми провели дистанційне зондування його психіки. Згідно нашої класифікації він агресивний безумний маніяк без всяких гальм щодо насильства і вбивств. Абсолютно недоговороздатний.

- Ситуація погана, - підсумував результати наради Ану. - Коли впаде бар’єр нам прийдеться або загинути, або застосувати зброю. Зброю застосовувати ми не маємо права, ми на їхній території, це було б грубим порушенням принципу невтручання. Отже, нам доведеться загинути. Потрібно підготувати до знищення все, що може зашкодити аборигенам, особливо зброю.

Запала тривала тиша. Всі розуміли, що командир правий, але важко було змиритись з неминучим. Підсвідомість шукала якогось виходу з цієї безвихідної ситуації.

- Є ще один маленький шанс, - сказав психотронік. Всі присутні, хто з надією, більшість з недовірою, подивились на нього. - Потрібно зробити корону для безумця і подарувати йому.

Наступного дня захоплені аборигени були відпущені за межі периметру. Вони мали передати повідомлення, що вождь прибульців хоче говорити з їхнім вождем.
Воєначальник Морох доповів про це вождю.
- Хай приходить, поговоримо, - розреготався Орк. - А тих, хто був в полоні, ретельно допитати. По повній програмі. Витягнути з них все, що бачили там і чули.

Високий, стрункий, в білих одежах, з прекрасною, прикрашеною каменями золотою короною на сивій голові, Морф пройшов через бар’єр і в супроводі воєначальника прибув в палац Орка. Після принизливого обшуку його провели в тронну залу.
Морф зняв свою корону і вклонився:
- Я прийшов з миром. Ми опинились випадково на вашій території. Жодного злого помислу проти вас ми не маємо і жодної загрози для вас не становимо. Готові взяти ваше підданство. В знак цього прийміть мою корону.

Воєначальник  підійшов до Морфа і несподіваним швидким рухом штрикнув того ножем в бік. На білій одежі Морфа з’явилась червона пляма.

- Це добре, - радісно заревів Орк, - значить я можу тебе  вбити. І всіх вас можу. Не такі ви вже й невразливі.

- Можеш, але навіщо? - спокійно сказав Морф. - Ми могли б бути друзями, бути корисними для вас. Ми багато знаємо і вміємо, могли б вас багато чому навчити.

- Якщо я вас можу вбити, а ви мене ні, то чому ж ви можете мене навчити? - щиро розсміявся Орк. - Це я тебе навчу. Зараз тебе вб’ю, а потім і всіх твоїх. Ні навпаки, спочатку їх, а тебе в кінці, щоб ти побачив, хто кого може навчити. 
В яму його, а  корону майстрам. Хай дослідять, чи нема там яких отруйних шипів, чи ще якихось сюрпризів від нашого нового друга, - наказав вождь.

- Що там в лісі, як там наш новий друг? - запитав вождь воєначальника наступного дня.
- Там без змін, цей сидить. Ось корону передали. Кажуть - все чисто.
- Ану надінь.
Морох повільно, легенько поклав корону на голову.
- Щільніше, і покрути! Ладно, давай сюди, а то ще сподобається.

Орк обережно надів корону на голову.
- Ну, його корона краща ніж моя. Ні це вже моя. Приведи його сюди.

- Я приймаю твої умови, - сказав Орк. - А тебе беру своїм радником.
Морф схилив голову на знак згоди.

Облога табору прибульців була знята.
Між місцевими поповзли чутки, що вождь зійшов з ума, дозволивши чужакам залишитись на їхній землі.
Але вголос висловлювати їх ніхто не наважувався.