Постріл

— Я не хотіла бути музою, я хотіла бути купідоном! І тіло — що мені на роботі скажуть? Якщо я просто зникну з радарів, вони ж в поліцію підуть з заявою, і взагалі я купу людей підведу, це все якось…

Ілестальф знизав плечима:

— Можете створити тимчасове тіло. Ми допоможемо. Закрийте всі обов'язки і нових не беріть. Скажіть, що їдете в мандри. Щодо іншого — чорні купідони все підготують через пару днів. Це наведенне кохання вам ампутують, — трохи зітхнувши, він примирливо додав: — врешті-решт, ви не померли в звичайному розумінні. Трупа немає, а для тих людей, що були в кав’ярні, спогади скоро перетворяться на дивний сон. І якщо вже так сталося, підійдіть в двадцятий кабінет взяти направлення на курси муз. 

…Коли Гелетан і Сонцеслава вийшли на вулицю, сонце було напрочуд яскравим, а вітер теплим, і Гелетан був би щасливий, якби не так сильно хвилювався за клієнтку. Як вона там? Нервує, мабуть.

Сонцеслава потерла чоло й зітхнула:

— Ну добре. Через цю свиноту ми закохалися в тих, кого маємо об’єднати, — вона помовчала, штовхнула носком туфлі камінчик і продовжила: — Чи може, вже все готово? Від тебе ще щось потрібно?

— Та вистрілити треба. Для надійності. То складна система. Поім поясню.

— Ясно. Я встигла запросити їх на відкриття нової кондитерської. Думаю, там можна це зробити.

Гелетан обдумав ідею. В принципі, все добре, не вистачало тільки дрібнички.

— Я приведу ще отого минулого шефа. Вона побачить їх одночасно і зрозуміє, що наш клієнт не такий. Та й клієнт зможе показати хоробрість, якщо цей шеф щось не те бовкне. Ну тобто, покаже себе вікінгом.

Сонцеслава зітхнула:

— Скажи, от нащо все ускладнювати? Вони вже майже закохані, що ще?

Все ж вона не дуже розуміла сутність професії. Всі нюанси важко було пояснити, тому Гелетан тільки буркнув:

— Так ти сама казала, що спільний ворог потрібний. І взагалі, хто з нас купідон?

— Так от і я про це!

Деякий час Гелетан намагався зрозуміти, що вона має на увазі, потім остаточно заплутався і трохи ображено помітив:

— Так, а хто з нас муза? Ти їх повинна надихати на звершення! Ти що, не хочеш, що він показав себе тим, про кого вона мріє?

— Тобто бути музою вікінга? Чимось на зразок валькірії?

Гелетан аж підскочив:

— Ой, тихо! Мовчи про валькірій. Були вони тут якось в місті. Я ж головне, не хотів, а вона як!... — він мимоволі помацав щелепу. — Йой, не важливо.

Вони трохи помовчали й Гелетан заспокоївся. Все ж добре, що Сонечка тепер з ним. Може, таки стануть друзями. Він коротко й обережно торкнувся її ліктя.

— Так, нам треба трохи розвіятись. Давай сходим в музей? Там багато ціково. Наконечник стріли первинного купідона, гіпер-звукові новинки.

Сонцеслава засміялась і Гелетан відчув неабияке полегшення — здається, попри все ее весела вдача почала повертатися. 

— Первісни купідони? Скажи, а для муз є якесь приладдя?

— Ой, у мене його купа! Потім підемо до мене, я покажу, яке я зробив дзеркало, і ще є генератор ідей, і портативний асоціатор, і...

Вона засміялася ще голосніше:

— Мені вже страшно. 

— До речі, про страшне, — псувати настрій їй не хотілося, але слова вирвалися наче самі, — ти не знаєш, як тебе угораздило? Ну… втратити координати?

— Ех, — Сонцеслава знизала плечима й охопила себе руками. — Якщо я правильно зрозуміла, це той випадок. Гуляла ввечері, побачила неонову вивіску. «Химера» чи щось таке. Я хотіла зайти глянути, що то таке, але вона ніби як все далі була. Я здивувалася, деякий час йшла за нею, а потім вона й потухла. Це болотний міський вогонь, мені сказали вже. Ну, зато подружку знайшла, — вона вказала на рибу з ліхариком, яка досі безтурботно плавала біля її голови. 

Як пояснили фахівці, це була нерозумна, але доброзичлива істота — просто мешкала собі в тому самому «просторовому кюветі», а потім побачила цікавинку і ув’язалась за нею. Ну, увагу до проблеми привернула, і на тому спасибі.

— Ясно, — Гелетан теж копнув камінчик і в задумі продовжив: — дивна у тебе все ж доля. То вогник, то риба, то ця падлюка.

— То ти.

— То я. Ти як притягуєш це все. Думаю, твоя пряха долі ще те макраме полюбляє. А може, просто пришелепкувата, як моя муза. В плані, другого рівня. Потім поясню.

Сонцеслава вмить пожвавилася:

— Пряха? А що, і такі насправді є? І для них є курси? 

— Є, але там вже вкрай важко. Спочатку тіки на бактеріях тренування. А вогник… Поганенько, що в місці це завелося. Але нічо, Ілестальф вполює. 

— Ага-а, — протянула Сонцеслава задумливо. — Я й не думала, що янголи бувають такі цікаві.

У Гелетана чомусь аж крила ображенно розпушилися. 

— До речі, це я помітив, що у тебе проблема! Це я йому повідомив!

Сонцеслава глянула на нього — і розреготалася так, що аж пополам склалася. 

Гелетан ображено пирхнув.

«Цікаво, не могла ж вона так причепуритися для Ілестальфа? Вона ж не знала про його існування. Чи як? В кабінеті вона тільки через колег хвилювалася, не через… когось іншого. Незрозуміло. Взагалі незрозуміло. Ой, лишенько».

— Як тебе звуть, до речі? — промимрила Сонцеслава, витираючи сльози.

— А?

— Питаю, як тебе насправді звуть, Ге-тої-оргій?

****

В день ікс Гелетан та Зоряна примостилися між повітряними кульками, що прикрашали приміщення нової кав'ярні. 

Вони провели досить бурхливий вечір, приблизно дві третини якого палко сперечалися щодо деталей операції, а решту часу Зоряна хапала різні речі з гелетанівського інвентарю з захопленими вигуками «А це нащо?», «А якщо тут натиснути?», аж поки не занурилася в підручник з органічної хімії для купідонів «Гормони кохання».

— Йде вона! Вона йде! — Зоряна в хвилюванні вказала на клієнтку, яка безтурботно наблизилася до шоколадного фонтана.

Гелетан тихенько зітхнув. Яка ж вона була мила! Аж не вірилося, що це було наведене кохання. Він відвернувся до вікна, щоб зібратися з думками, і аж підскочив: