Система координат

Решта дня пролетіла стрілою — Гелетан стільки думав про те, які дива показати Зоряні, що в голові врешті-решт утворилася суцільна каша з сонячних зайчиків, драконів і павичей; він так замислився, що мало не гепнувся у повітряний окоп, де зачаївся в засаді якийсь інший купідон. А вже ввечері його викликали у відділ. 

…Ілестальф склав пальці. 

— Ми знайшли ту дівчину, про яку ви казали. Що ж… Це дійсно нетиповий випадок. Вона схожа на людину, яка потрапила в пастку болотного огня, але він завів її не в болото, а на інший шар реальності. Вірогідно, якийсь мутант.

Гелетан покліпав очима. Ілестальф зітхнув:

— Дивись. Людський шар реальності, він… ну, ніби як шосе. Досить вузьке, обмежене фізичними законами і ще бозна чим. Є наш простір, як поле. І є така собі вузька колея між ними. Її вибило в ту колею. Вона бачить обидва шари, але втрачає людськи сили. Вона скоро загине, якщо це продовжиться. Тож скоро зробимо таку собі операцію, відштовхнемо назад у людський вимір. Не думаю, що виникнуть проблеми. Ти молодець, що повідомив.

— Так. Так, я рад, звісно, — розгублено промимрив Гелетан. 

«Ой, навряд чи сама Зоряна буде такій операції рада. Вона так мріє про дива, так шукає їх, так радіє, коли їх знаходить… Але ж з іншого боку життя… Але ж вона тепер і мене не бачитиме?!»

Тим часом Ілестальф флегматично кивнув:

— Так тримати. У мене враження, що у деяких не тільки молочні зуби, а й молочний мозок буває. Скоро нормальний відросте. А зараз йди. 

У Гелетана всередині палала ще сотня несформульованих питань (які в цілому можна було вкласти у відчайдушне «Але ж як так?!»), але тут задзвонив телефон. Ілестальф глянув на номер, щось ледь чутно прогарчав, дивлячись в стелю, потім схопив слухавку:

— Так! Ні! Ні, я не знаю, як можна викликали демона в ексель таблиці!  Розслідування триває! 

Гелетан мчав яскравими вечірніми вулицями, наче на якийсь темний буремній хвилі. Ту невідому тварюку просто розірвати хотілося. Але — бідолашна Зоряна, як вона буде жити без чудес? Мабуть, коли отак краєчком поманилі й обірвали, воно ще гірше, ніж якби взагалі нічого не було. Її захотілося терміново побачити — встигнути до тої дурної — тобто, тьху-тьфу, необхідної та важливої операції.

Гелетан вже набрався духу зателефонувати, але тут пімкнуло повідомлення від самої Зоряни.

«Приходь завтра у об 15:40. Я їх покликала. Адресу потім скину».

Долоні чомусь спітніли навіть у нематеріальній формі.

«Сьогодні зможемо побачитися?»

«Зараз працюю».

Що поробиш.

Вдома, щоб відволіктися, Гелетан включив телевізор; він одразу потрапив на юридичне-кармічне пізнавальне шоу «Запитай у янгола». 

— Отже, розберемо приклад. Якщо ваш підлеглий схильний до впливу спокуси 7-Б, при цьому легко піддається впливу створінь групи АЛ-14…

Гелетан перемкнув канал на вечірне ток-шоу. В креслі гостя зщулився скуйовджений джин.

 — Він попросив… Розумієте… Він попросив…

Гелетан вимкнув телевізор і жбурнув пульт подалі, потім взявся за медитацію. Це справді дало результати — вже за пів години око сіпалося врівноважено, гармонійно та рітмічно.

***

З самого ранку Гелетан взявся за створення тіла. Цього разу він підготувався краще — зокрема, зібрав купу книжок з парами на обкладинці: ну, просто щоб зрозуміти, як зовнішність скоригувати.

Довге смоляне волосся, широкі плечі, біцепси й мускулястий торс вийшли ніби непогано. Деякий час Гелетан ще примірювався до мужньої борідки, але тут, ось біда, щоразу виходив якийсь безхатько після урагану, тож від цієї ідеї довелося відмовитися.

На вулиці Гелетан ще просто в пізнавальних цілях придивився до квітів; заразом  поцокав на тих, хто купляв їх просто так. В голові ніби пролунав голос насмішкуватий Зоряни «Тобі тре, щоб ними дракони торгували?».

Настрій був суворий та рішучий. Якою б та капость не була, він Зоряну врятує. І від будь-якої іншої капості також. Щоб було ще більш показово, на білому коні. Або навіть на білому драконі!

…А вже перед дверима кав’ярні напали сумніви, наче чекали тут в засаді. Власний удосконалений вигляд показався дурним — та й може, Сонцеслава його тепер не впізнає? І як пройде розмова з тими двома? Мабуть, до зустрічі з ними треба було якось підготуватися — але ж останні дні думки зовсім іншим були зайняті... 

Втім, не тікати ж тепер. Уявивши попереду драконячу печеру, Гелетан потягнув на себе двері.

Сонцеславу він побачив одразу. Вона сиділа за світлим столиком з тією-самою клієнткою обличчям до дверей, і цього разу була така гарна, така ошатна, з такими великими блискучими сережками, що Гелетан несподівано для себе образився — чого це вона? Закохалась в когось, чи що?

Сонцеслава теж глянула на нього. Її брови злетіли вгору; здавалося, вона з трудом втримувалася, щоб не розреготатися.

Гелетан знов засоромився — зря, ой зря він всю цю дурню вигадав з локонами та плечами. Судячи з трьох дівчат за сусіднім столиком, що дивилися на нього з розкритими ротами, так і було. Зловивши погляд Гелетана, вони водночас зашарилися й захихотіли.

Одразу підходити було лячно, тож він вирішив спочатку замовити собі щось випити. Врешті-решт, треба було вчитися їсти і пити в цьому тілі, бо якщо з тілом будуть проблеми, та ще й Сонцеслава перестане його бачити… — на цій думці щось гаряче несподівано обпікло очі. Мабуть, знов напортачив із матеріалізацією, ну що таке?

Баріста також дивно дивилася на нього; не відводячи погляд, вона розсіяно одізвалась в бік чоловіка перед нею: 

— Латте, так, так. Вам простий чи звичайний?

Відвернувшись, Гелетан сердито провів долонею по обличчю і глянув на підсвічену дошку з меню. В очі йому одразу впав напис: «Наша кава виготовлена з любов’ю!».

«Цікаво було б перевірити, який там дійсно відсоток любові. Звикли словом розкидуватись, як так і треба. Комісію треба створити, щоб перевіряли, скіки там любові дійсно, от що!».