Зоряна

…Крізь стакан коньяку барна лампа виглядала маленьким згасаючим сонцем. Гелетан деякий час байдуже розглядав його, потім проковтнув рідину, майже не відчуваючи смак. 

Цікаво, куди його тепер призначать. Мабуть, на розмноження равликів якихось. Хоча ні, равлики хочь симпатичні, а йому, мабуть, взагалі слимаків відпишуть. Капусних і капосних!

Плеча Гелетана хтось торкнувся. Озирнувшись, він побачив журналіста. Той захоплено проговорив:

— Ви є купідоном, якого лупцюють найчастіше за всіх, але сьогоднішній рекорд…

Застогнавши, Гелетан уронив голову на стіл. 

Все, гаплик кар’єрі. Мабуть, взагалі призначать до бактерій, які почкованням розмножуються. Цікаво, для них топор кохання якийсь дають замість луку чи як? 

Тут біля двері задзвенів дзвоник. Гелетан машинально повернув голову й завмер: в бар зайшла та сама дівчина з примарною рибою. Вона була у дуже непомітному сіренькому вбранні, — але вона була таки людиною, і зараз на неї здивовано витріщалися всі. Це було цікаво, та й від власних капосних справ хотілось б відволіктися, тож, коли дівчина сіла за стійку і замовила каву, Гелетан невпевнено наблизився. Синє сяйво риби дивно змішувалося з золотом тутшеніх ламп; від незнайомки линув теплий запах кориці.

Тема для розмови знайшлася сама собою:

— У вас немає щось від голови? — запитав Гелетан щиро, хоч і не надто сподіваючись на позитивну відповідь.

Ліхтарик у риби засвітився трохи яскравіше, від чого в сіро-зелених очах незнайомки спалахнули різнокольорові історки. Кинувши на Гелетана короткий зацікавлений погляд, дівчина дістала з сумки кілька бластерів з пігулками. Здавалося, що навіть вони зараз сяяли.

— Цитрамон, анальгін, аспирин?

— Є… Анальгін, дякую.  А ви завжди носите з собою цілу аптечку?

— Я весільний фотограф, — озвалась вона. — Іноді треба допомагати людям, якщо самі все не продумали.

— О, то ми майже коллеги, — Гелетан похмурнів, взяв пігулку і присів рядом, — були.

— Щось недобре пішло? — вона кинула виразний погляд на його синьці.

Гелетан тільки махнув рукою. Здається, вона все ж була людиною, то як їй поясниш? Хоча з іншого боку, як вона сюди зайшла в такому випадку? Так чи інакше, краще вже було щось розвідати про неї саму:

— Та, то таке. Як вас звати?

— Зараз вечір, отже, Зоряна. Такий у батьків був жарт. Вдень Сонцеслава, вночі Зоряна. А вас?

— Ге…— ой, як же назватися? У самої ім’я з закавикою, але.. Справжнє ім'я вона візьме за жарт, ніби він її передражнює. — тої… оргій. Георгій тобто. Ви часто сюди заходите?

Зоряна трохи задумалась, посміхнулася, потім відповіла: 

— Ні, Ге-тої-оргій, я його раніше не бачила. Його ж нещодавно відкрили?

В голосі промайнула надія. Вона чекала на диво? Сподіватися знайти щось на кшталт крамнички, що мандрує світами та зникає на другий день? Цього разу розчаровувати її не хотілося, та й правда виглядала не надто дивною.

— Так. Давно. Може, просто не помічали. 

Зоряна просяяла посмішкою і відпила своєї кави. Гелетан посовався на стільці. Він хотів спитати, як вона втекла від охоронців і опинилась з рибою, але як підібратися? Може, вона якраз через своїй пошук дива на самоті залишилась? Однак правильні слова ніяк не йшли і він промимрив:

—  Розкажіть щось про роботу.

Може, саме так вдасться вивести її на відверту розмову — вона поскаржиться, він якось обережно поскаржиться, а потім….

— Ой, ви знаєте, якраз на неділі було таке чудове весілля, — Зоряна захоплено розсміялася. — Вони обоє будівельники, вона жіночка кремезна, і він її називає «Моя Афродіта з монтажної піни».

Як на Гелетана, таке собі, але Зоряна, розповідаючи подробці, розчулилась, тож він не став переривати і навіть ввічливо посміхнувся. 

— А як взагалі прийшли до цієї роботи? 

Знов знов розсміялася (от вже веселе створіння) і відпила великий ковток.

—  У дитинстві хотіла звести барлога з морою, тою, що з муммі-тролів. Думала, що він її нарешті зігріє і сам подобрішає.

Гелетан подумки покрутив ідею так і сяк. Щось в цьому було.

— Добра ідея. Ще тільки треба якесь випробування. Ну, якщо це казковий світ, то дракончика хоч малесенького. 

Зоряна дивилась на нього з веселим здивуванням і він вперто продовжив:

— В историях про драконів э певний сенс. Не можна без розвитку. На мій погляд, непогано було б, якби перед кожним весіллям випробування було — паперовий дракон на паперове весілля, ще якийсь.

— Золотого дракона на золоте весілля милицями тре буде відлупцювати? 

Гелетан дивився на маленьку фігурку, ніби складену зі сміху, і думав, що міг би показати їй якийсь приклад. Міг би зараз будь-якого дракона забороти. Втім, дракон чи ні, більш ніж серйозна проблема у неї була.

Гелетан глянув на порожні місця за плечима. Біс — то… біс з ним, а от без янгола це воно не добре.

Він кашлянув:

— Дуже цікаво, ясно. А не виникає відчуття, що у вашому власному житті чогось не вистачає? 

Спина Зоряна миттю стала скам’яніло-прямою, а голос перетворився на кригу:

— Ні, не виникає. 

От халепа. Мабуть, вона щось начаклувала собі, що так сталося? Мабуть, вона сама знає, що накоїла, але зізнаватися не хоче?

Зоряна стукнула чашкою по столу і поклала рядом купюру.

— Дякую за бесіду. Час йти.

Не можна її відпускати! — Гелетан підхопився на ноги:

— Можна телефон для консультацій? Вибачте за дурне питання, у мене неприємності по роботі, що попало верзу... Може, потім проконсультуєте…

Зоряна пару секунд коливалася, але у Гелетана був такий нещасний вигляд, що вона врешті-решт пробурмотіла «Ну добре» і сунула йому візітку фірми. Ну, хоть щось.

Він провів її поглядом, а потім, швидко розплатившись, попрямував у янгельский відділ. З приводу цього всього потрібно було щось робити. Не можна людині без охоронця.

***

Гелетан швидко йшов нічною вулицею, обдумуючи розмову. Стосовно риби та іншого — це хай вже специ розбираються, самому краще в таке не лізти, інакше тільки гірше зробить, як завжди. А от що хотілося б зробити самому – так це довести Зоряні-Сонцеславі користь випробувань, бо здавалося, що вона якось не дуже прониклась ідеєю.