Частина 4

Минуло 5,5 місяців…

— Здається, почалось, — Ліда обперлась на стіл і стала швидше дихати.

— Як?! Ще ж два тижні.

— Богданчик вирішив не чекати до вересня, хоче бути літнім, як тато, — дивлячись на годинник, сказала жінка

— У тебе води відходять, а ти ще й жартуєш тут, дивовижна жінка. Стоп. А де сумка?! — все більше панікуючи, провадив Сергій і пішов шукати сумку.

Дзвінок у двері. То була Неля з Терезою.

— Мам, привіт, і Вам, Сергію, теж. Ой, а ти що народжуєш? Хіба не зарано?

— Трясця! Так, — скрутившись від чергових перейм, сказала жінка.

— Бусю, ходімо глатися. Я плинесла коника і масинку.

— Доню, бабуся зараз не може, їй треба до лікарні. Поїхали додому, а потім ми її навідаємо, коли лікар дозволить.

— Ну добле.

Неля провела Терезу в іншу кімнату, а Сергій тим часом знайшов сумку і вже набирав номер Уляни, щоб їх терміново прийняли.

За кілька гудків почувся голос Уляни.

— Сергію, тільки не кажи, що Ліда народжує, бо з іншої причини ти б не дзвонив.

— От і кажу, Ліда народжує, — все ще панікуючи, сказав Сергій.

— Дай слухавку Ліді! — включившись у роботу, спокійним тоном відповіла Уляна, хоч і розуміла, що щось не так.

Сергій дав телефон і увімкнув гучномовець, щоб було зручніше.

— Алло, ааай. Кажи, Уляно!

— Який інтервал між переймами, ти засікала?

— Ні, Нелю, порахуй, будь ласка.

— Лідусю, дихай. То все сімейство у зборі, певно, ще десь Тереза бігає.

— Ні, тітко Уляно, вона мультики дивиться. — дивлячись на годинник, проказала у гучномовець на телефоні Неля.

— Підготуйте третю пологову, Лідо, ну що там по відчуттях, опиши.

— Що, бляха тобі описувати? ААААЙ! — чергова перейма скрутила Ліду, а Сергій взяв жінку за руку, щоб хоч якось підтримати.

— Скільки, Нелю? — почулось зі слухавки.

— 2,5 хвилини.

— Дай слухавку Сергію, — намагаючись спокійно говорити, сказала Уляна.

Сергій взяв телефон і натиснув на гучномовець, щоб наступне почув тільки він.

— Заводь машину і максимально швидко їдьте у лікарню, бо в Ліди скоріше за все будуть стрімкі пологи, а на останньому УЗД було тазове передлежання. Боюсь, щоб ми встигли, і все минуло добре.  

— Добре, зрозумів. Лідочко, поїхали в пологовий! — кивнувши Нелі, Сергій взувся і взяв на руки жінку, бо знав, що так буде швидше. Чоловік не хотів гаяти ні хвилини, бо знав якими вони цінними бувають. Поки спускався сходами, погладжуючи кохану рукою, згадав, як 5 років тому мчав у пологовий, щоб встигнути. Однак, не зміг. Рита померла під час пологів, а Максимко, так вони хотіли назвати синочка, народився мертвим.

— Сергію, все добре? Що тобі сказала Уляна?

— Так, звісно, просто краще швидше приїхати в лікарню, бо замість планового кесаревого розтину звичайні пологи будуть складнішими.

— Це я і без тебе знаю. Вона тобі щось ще сказала.

— Та ні, тільки те, що машиною краще і швидше, — сказав Сергій, допомагаючи Ліді сісти на заднє сидіння його позашляховика.

Пристебнувшись, завів мотор і вони рушили. Чоловік не зважав ні на світлофори, а просто мчав вулицями, бо знав, що цього разу мусить встигнути. Ліда намагалась дихати так, як її вчили на курсах, у перервах між переймами, але її все одно непокоїла внутрішня тривога.

Коли вони приїхали в лікарню, їх вже чекали санітари з каталкою. Поки Сергій витягав сумку з автівки і паркувався, Ліду вже готували до пологів, бо часу не було. Лік пішов на хвилини.

— Привіт, подруго, ну що ти так рано, ще два тижні не могла походити? Тішся, що я вийшла з відпустки сьогодні, — намагаючись розрядити свою тривогу і, чекаючи на Сергія, сказала Уляна.

— Я вже тут, їдемо?

— Вже давно час.

Ліда вже була потомлена переймами, оглядом і підготовкою до пологів, тому просто кивнула.

— Тоді супер, Роксо, ходи! — сконцентрувавшись на роботі й вимкнувши режим “подруги”, сказала Уляна, щоб включитися в роботу, бо хвилювалась не менше за Ліду, і це було помітно. Жінка навіть навмисно пішла у відпустку пізніше, ніж зазвичай, бо на роботі ще більше турбувалась і завжди була на телефоні, чекаючи на дзвінок.

Лежачи в кріслі, Ліда подумки читала молитву. Хоч ніколи не була пильною вірянкою, але щось підказувало, що не буде все так легко, як 31 рік тому. Весь цей час Сергій був поряд, тримав за руку.

— Так, послухаємо серцебиття і можемо починати, — сказала Уляна, намагаючись почути такий звичний стукіт, але його не було. Не показавши на обличчі паніки, кивнула акушерці і підійшла до подруги ближче.

— Значить так, ти зараз зібралась і якомога швидше народила малого. Ти мене зрозуміла?! Коли я кажу — тужишся, а потім дуже глибоко дихаєш. Ти маєш показати вищий пілотаж молодим матусям. Зрозуміла?