Частина 3

— Хто у нас? — нетерпляче дивлячись на екран монітора, сказав Сергій.

— Поки не відомо, термін ще малий, але Ви можете послухати серцебиття.

Поки Сергій слухав, Ліда розмірковувала, як далі бути. З одного боку, вона бачила, що він готовий взяти на себе відповідальність, бо те, як він уважно вислуховував інструкції Уляни, половина з яких були її лікарським жартом. Вона їх всім майбутнім татусям первістків говорить. З іншого боку, який це буде мати вигляд вона гулятиме з онукою, молодшим на 10 років чоловіком і дитиною у візочку. Навіть уявити важко. Хоч Сергієві, здається, байдуже на думку людей. Жінка вже давно підмічала, що він дивиться на неї не так, як на інших колег. І це було задовго до тієї ночі. Вона переконувала сама себе, що вже не здатна кохати. У її віці треба думати, яку розсаду краще на дачі посадити і вчитися в’язати речі онучці. Їй 45, не так давно розлучилась, яке кохання? Божевілля. Однак, коли поруч був Сергій і тримав  за руку під час УЗД, їй було спокійно. За 25 років шлюбу вона знала, що кохання — то метелики в животі і “разом проти всього світу”, але аж ніяк не спокій і внутрішня гармонія.

— Лідо, Лідо. Ти тут?

З роздумів її витягла подруга, подаючи серветки, щоб витерти живіт від гелю. Ліда багатозначно глянула на подругу і сказала:

— Сергію, нам треба поговорити. Наодинці.

— Мене вже головний лікар зачекався, піду я.

Зачинивши двері, вийшла Уляна.

— Лідіє Ростиславівно, я зрозумів, що…

Ліда перебила його.

— Мені здається, що краще буде, якщо я зроблю аборт, термін ще дозволяє, і ми всі забудемо про це, ніби нічого й не було. У моєму віці шкідливо народжувати, і мова зараз не про мене, а про ембріон. Не хочу йти на такі страшні ризики, є шанс померти, навіть більший, ніж народити здорову дитину. Подумайте логічно: для чого Вам старша на 10 років жінка, яка не зможе бути нормальною мамою для дитини. А так я зроблю аборт, і Ви створите сім’ю з молодшою — і життя буде чудове у всіх.

— По-перше, мене не цікавить якась там молодша, бо вона “підходить мені по віку”. Мені відверто все одно, скільки Вам років, бо… я Вас покохав. По-друге, це я власне і хотів сказати, після тієї ночі у мені щось перемкнулося. Коли Рита померла, я думав, що не зможу знову закохатися. Коли бачу Вас, то всередині ніби щось вибухає. Коли вдихаю Ваш аромат, то знову хочеться повернутися в ту ніч новорічного корпоративу, коли міг насолоджуватися тим ароматом не крадькома на роботі, коли Ви проходите повз, а сповна. І так, я ні краплі не шкодую про ту ніч, хоч і мав бути обережнішим. Все ж завагітніли Ви з моєї провини, я як чоловік мав подбати про безпеку, але мене задурманив алкоголь і Ваші спокусливі губи, якими хочеться насолоджуватися ніби то райський фрукт. Ви чудова жінка. Зараз я говорю не тільки про зовнішність, а про внутрішнє. Ви мудра, виважена, добра, чесна, любляча. Мені важко підібрати слова, щоб влучно описати те, яка Ви неймовірна людина, але знайте, я готовий говорити і повторювати це вічно.

Сергій ніжно поцілував руку Ліди. Жінка намагалась приховати сльози, але їй не вдавалося.

— Сергію, зрозумійте, ми не можемо бути разом, бо… Що скажуть люди? — понуро опустивши голову, Ліда нарешті визнала те, чого найбільше боялася — осуду людей. Ні різниця у віці, ні практично всі ризики пов’язані з вагітністю її не бентежили, бо вона дійсно хотіла ту дитину, хоч і казала, що планує зробити аборт, бо “так буде краще для всіх”. Попри те, вона хотіла знову відчути те материнське щастя, ту любов, яку може дати, і їй було б байдуже, якби це був будь-який інший чоловік, але Сергій. Жінка боялась зізнатись у своїх взаємних почуттях не тільки йому, а й собі. Те кохання для неї було новим. Воно зачаровувало і лякало водночас. Окрилювало і спустошувало. Змушувало відчувати себе не дружиною, не мамою, а жінкою. Тою, котру жадають, хочуть пізнати краще.

Сергій підняв рукою обличчя Ліди, щоб побачити її очі. Сіро-зелені, на сонці майже як смарагд, а в темряві — сіріші за асфальт.

— Чхати. Я. Хотів. На. Тих. Людей. — сказав чоловік, все ще дивлячись на червоне від сліз обличчя Ліди.

— Я хочу бути щасливим. З Вами і нашою дитиною. І мені абсолютно байдуже, хто і що про це думає. Ми живемо один-єдиний раз. Чому кожен має жити, щоб підходити під суспільну думку, а не для себе?

— Бо ми так виховані.

— Ніколи не пізно змінюватися на краще. Ніколи. Я готовий почати просто зараз. І дуже хотів би, щоб Ви пройшли цей шлях зі мною. Ви готові?

— Це що, пропозиція руки і серця?

— Ні, бо я не встиг заїхати в ювелірний, боявся, що не встигну, і Ви зробите аборт.

 Ліда розсміялась. Сергій милувався її сміхом.