Частина 2

— Можеш одягатися, — сказала Уляна, знімаючи рукавиці ненависного їй синього кольору, бо він завжди приносив нещастя.

— Ну, що там? — нетерпляче запитала Ліда.

— Вагітність, приблизно 11-12 тижнів, точніше скажу тобі після результату УЗД й аналізів, ти на облік стаєш?

— Ні, ти що, пиши мені скерування аборт.

— Я тобі вже казала, нічого писати не буду. Спочатку аналізи, тоді УЗД — і повертайся до мене. А якщо тобі аборт протипоказаний і після того будеш решту життя шкодувати?

— Шкодувати про випадковий секс я вже почала, хоч і було добре. Мені давно так не було.

— Ну от, тим більше, а я поки чайник поставлю і замкну кабінет на обід.  

— Не треба нічого, а хочу Сергієві сказати про свої плани, бо він як батько має знати.

— А йому скільки, твоєму Сергію?

— По-перше, він не мій, ми не зустрічаємось, якщо ти про це, а по-друге, то він молодший за нас, йому 35.

— Ну, ти, кумо, і даєш, а я завжди казала, що Євген для тебе застарий, як-не-як 15 років різниці — це багато. А тут тільки 10 і у твою сторону.

— Перестань! Між нами нічого нема і не може бути, він моїй Нелі може бути чоловіком.

— Нагадаю, якщо ти раптом забула, то ти народила Нелю, коли тобі було 15, а не 25, щоб різниця у віці щось змінила. А може, це кохання твого життя і ви разом зустрінете пенсію і онуків будете в тебе на дачі няньчити?

— Яких онуків? Яка пенсія? Кажу тобі, ні, то був випадковий секс на п’яну голову, більше нічого. Всяке буває, але за свої вчинки треба відповідати, тому я вже прийняла рішення, і переконувати мене марно.

— Дзвони своєму Сергієві. Зараз, — заварюючи зелений чай, сказала Уляна і сіла за свій новенький робочий стіл.

Після кількох гудків Ліда почула такий знайомий баритон Сергія.

— Лідіє Ростиславівно, Ви як?

— Дякую, все добре, Сергію Вікторовичу. Маєте кілька вільних хвилин?

— А що сталося, це термінове?

Уляна покивала, поки Ліда вагалась.

— Мені є за що хвилюватися? — стурбовано спитав Сергій.

— Тут така справа. Пригадуєте новорічний корпоратив?

— Я вже ж просив вибачення, що не стримався і відповів на Ваш поцілунок, а далі вже самі знаєте, — згадуючи ту ніч, з вдаваною гіркотою в голосі сказав Сергій.

Він не шкодував про ту ніч. Ліда дійсно йому подобалась не тільки як працівниця, а і як жінка. Після смерті дружини Рити він 5 років не хотів нікого шукати, бо знову боявся втратити.

— Не про це мова. Я вагітна, термін — приблизно три місяці. Дитина точно від Вас. Я вже прийняла рішення, робитиму аборт.

На тій стороні слухавки почувся видих. У цей момент чоловік зрозумів, що життя дає йому останній шанс на щастя і проґавити його не можна.

— Кажіть адресу лікарні, я виїжджаю, і, поки не приїду, не думайте навіть про аборт. Я батько і маю право також брати участь у прийнятті рішення.

Уляна захоплено вигукнула адресу, поки Ліда шоковано дивилась на телефон.

— Нащо ти сказала?

— Подруго, досить гальмувати. Сергій взяв на себе відповідальність як дорослий чоловік, хоч і він явно не шкодував про ту ніч, на відміну від тебе. Пий чай, як Сергій приїде, думаю, кабінет заввідділення йому буде не складно знайти, а поки я випишу тобі скерування і гляну, чи є хтось в кабінеті УЗД, може, вдасться вам показати вашого бейбіка. Лідо, ти не уявляєш, яка я рада за тебе.

— Уляно, чому тут радіти? Ти сама знаєш всі ризики вагітності після 40. Та й народжувати я буду тільки в тому випадку, якщо аборт не можна буде робити за медичними показаннями, бо ми ж Сергієм по суті ніхто одне одному.

Почувся стукіт у двері. Уляна підійшла і відчинила, то була медсестра Роксолана.

— Добрий день, Уляно Дмитрівно. О, рада Вас бачити, Лідіє Ростиславівно, Ви до нас просто на огляд, чи з хорошими новинами?

— Роксоланко, не такі вже й вони хороші.

— Лідо, перестань. Тебе буде спостерігати найкраща гінекологиня у цьому місті. У мене нещодавно п'ятдесятирічна жінка сама народила, після ЕКЗ, щоправда. Ні в мами, ні в донечки проблем нема, я тобі більше скажу, вона казала, що ще за сином повернеться.

— Ви про ту з п’ятої палати, яку вчора виписали?

— Та, про неї. А що?

— Та просто всі медсестри скаржились на її жахливе ставлення до персоналу, називала наших дівчат “обслугою” і другим сортом. Неприємно, погодьтесь.

— За мої роки практики то ще не найгірше, що можна почути від новоспечених матусь. Головне, щоб приходила до нас з животом, а йшла — з дитиною на руках.

— Ой, і не кажіть. Я чого зайшла, Вас шукав головний лікар, треба накладні на нове обладнання підписати.

— Невже, нам нарешті ще один апарат УЗД дадуть. Добре, скажи йому, що зайду через пів години. Лідо, вставай, йдемо на УЗД.

— А чай?