Частина 1

— Не може бути,  — сказала Ліда, взявши до рук тест.

Вона не могла завагітніти. Це було всього раз, повторювала собі, згадуючи ту ніч після новорічного корпоративу. Їй вже 45, клімакс на порозі, яка вагітність?

Відчинились вхідні двері до квартири. Прийшла Неля, її тридцятирічна донька, з онукою на руках.

— Мам, ми вдома. Я тобі фруктів й атоксіл купила, але порошком, бо гелю не було. Бачила зранку, як тебе нудило. Ти як? — спитала й увійшла до прочинених дверей у ванну.

Ліда сиділа на краю ванни із тестом в руках.

— Це що?

— На, подивись, — Ліда простягнула доньці тест з двома яскраво-червоними смужками.

— То жарт?

— Я схожа на клоуна, по-твоєму?

— Але то не можливо, чи можливо? Ти з татом розлучилась пів року тому, дитина від нього?

— Не від нього, та я й не впевнена, чи вагітна. Яка там похибка тесту? — Ліда одразу заходилась шукати коробку.

— Менш як 5%. Смужки дуже чіткі, помилки бути не може. Я на третьому місяці дізналась, що вагітна Терезою, смужки такі ж були, пам’ятаєш, як ти тоді раділа?

— Таке забудеш, досі рука після падіння зі сходів ниє на погоду.

З вітальні почувся дитячий плач.

— Йди, там Тереза, певно вже голодна.

— Ой, точно, — Неля погладила маму по руці й вийшла.

Коли донька вийшла, Ліда несвідомо приклала руку до живота.

Двадцять років з чоловіком Євгеном намагались завести ще одну дитину. Вона дуже хотіла сина, але не виходило. Обійшли всіх можливих лікарів як і у своєму місті, так і столиці. Вже хотіли їхати за кордон, але почалась війна, і Євген пішов на фронт. Та й Ліді вже тоді було 40, краще не ризикувати, лікарі казали, що може не виносити або дитина народиться з патологіями.

Обмацала кишені у пошуках телефона. Треба подзвонити Уляні і записатися на прийом. Давно планувала, але все відклала. То дача з городом, то сестра захворіла —   і довелося летіти до неї за кордон. Тепер і сестри нема. Нема кому сказати. Рак грудей добив і без того хворобливу Еллу, хоч вона і була молодша на 10 років від Ліди.

— Алло! — після недовгих гудків почувся знайомий голос подруги.

— Уляно, я, здається, вагітна.

— Вітаю. Але як? Ти з Женею пів року як розлучилась.

— Батько не Євген.

— А хто тоді?

— Сергій, мій начальник.

— Той удівець симпатичний?

— Той, той. Коли можна до тебе на огляд прийти? Я хочу точно переконатися. Бо треба Сергієві сказати.

— Приходь завтра в обід. У мене якраз вікно після обходу буде, до обіду встигнемо, ще й чаю поп’ємо, розкажеш, що і як там. Ти ж аборт не збираєшся робити? Бо я не буду підписувати. Ти мене знаєш.

— А що я, по-твоєму, маю робити?! Народжувати в 45?

— Ти стільки років хотіла ще одну дитину, і коли отримуєш шанс, просто його втратиш? Ти дурна, їй-бо.

— Відколи ти в Бога почала вірити?

— Від твого новорічного корпоративу, бо якщо мені пам’ять не бреше, все сталося тоді.

— Холєра, все ти знаєш.

— По-перше, я твоя гінекологиня, по-друге, хрещена мама Нелі і твоя кума, по-третє, знаю тебе 30 років. Нема такого, щоб я не знала і не бачила, повір.

— Та чого маю тобі не вірити?

— От і дійшли спільної згоди. А зараз випий зеленого чаю, щоб не нудило і йди поговори з Нелею, вона має знати.

— Вже. Вона зранку бачила.

— Тим більше поговори, вона тебе зрозуміє. Як мама.

— Добре, дякую. Бувай!

— Лю. Тримайся там, — і відключилась.

Ліда пішла на кухню заварити собі чаю, зеленого.

— Бусю, — підбігло русяве дівчатко і обійняло жінку за ногу.

Ліда підняла дівчинку на руки і заклала за вухо неслухняне пасмо.

— Терезо, ходи сюди, бабусі складно тебе тримати. Мам, тобі ж не можна важкого підіймати.

— Хоцю на юцях у бусі.

— Терезочко, сядьмо на стілець, бабуся втомилась трішки і хоче випити чаю, будеш зі мною пити?

— Цай не оцу, буду сік.

Неля поклала на стіл дві чашки із зеленим чаєм і відкрила пачку апельсинового соку із соломинкою.

— Пошукай, у шафці має бути печиво, бо я не буду.

— Мам, там є молоко у складі.

— То я пекла, вони на безлактозному, тобі можна.

Неля відкусила шматок улюблених пісочних равликів.

— Як в дитинстві. Досі не можу відтворити твій рецепт. Що ти туди даєш?

— Материнську любов.