Останній ряст
Епілог
А навесні того року, на самому світанку, коли туман ще клубочився межи хат, люди знову побачили у лісах фіолетовий килим. Ряст розквіт так, ніби ніколи не зникав, ніби не було темряви, втрати й тиші, що стояла над землею всю довгу зиму. І відтоді світ поволі повернувся до життя, через спів пташок, тепло сонця на корі дерев, кроки дітлахів, які вперше вибігли босоніж на вологу траву.
Та відтоді ряст цвіте лише там, де серце здатне пам’ятати. Там, де люди знають, що життя не належить їм по праву сили, ні, воно дарується — крихке, коротке, безцінне. І щоразу, коли у весняному лісі спалахує фіолетове море квітів, здається, ніби хтось невидимий знову шепоче світові голосом примарної тіні одне єдине слово: «бережи».
#1937 в Фентезі
Відредаговано: 06.04.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
