Глава 23. Битва в Серці світу

Кам'яна постать виринала з червоного пилу повільно, величаво, ніби самі скелі оживали, піднімаючись із віковічного сну. Його тіло було величезним — таким, що затуляло собою половину зали. Жовтим світлом світилися тріщини на його грудях, плечах, руках — вони пульсували в ритмі його кроків, ніби лава текла по кам'яних жилах. Його очі спалахнули — два вогняні озера, повні люті та ненависті, накопиченої за тисячі років самотності.

— Боже, — прошепотів Фінн, притискаючи до себе Бінів. — Він... він живий.

— Він завжди був живий, — відповів Еліан. — Ми просто розбудили його.

Голем зробив крок уперед. Його ступня опустилася на підлогу з такою силою, що каміння розлетілося на друзки, а Скай ледве втрималася на ногах. Її кинуло вбік, і вона вдарилася плечем об колону, залишивши глибоку подряпину. Другий крок — і тріщини розповзлися по всій залі, розділяючи її на частини, відкриваючи темні провали. Третій — і земля здригнулася під її ногами, ніби сам фундамент Серця світу похитнувся під вагою велетня.

— Розбігайтеся! — крикнув Джейс. — Не дайте йому зосередитися на одному!

Вони розбіглися в різні боки. Скай побігла ліворуч, перестрибуючи через уламки, відчуваючи, як серце калатає десь у горлі. Джейс — праворуч, петляючи між брилами каміння, які розкидав голем. Фінн залишився в центрі, відволікаючи на себе увагу велетня, стрибав, махав руками, кричав. Біни вискочили з-під його куртки й розбіглися під ногами голема, змушуючи його озиратися.

Голем повернув голову, намагаючись зрозуміти, хто з них головний. Його червоні очі перебігали з одного на іншого, оцінювали, вираховували. І зупинилися на Скай. На артефакті, який вона тримала в руках.

— Він знає, — сказала Скай. — Він знає, що це я.

Він зробив крок до неї. Його рука піднялася — і в ній з'явився кам'яний меч. Величезний, важкий, він світився червоним, і на ньому пульсували ті самі символи, що на артефакті. Меч опустився — і Скай відскочила в останню мить, відчуваючи, як вітер від удару розтинає їй обличчя. Меч розколов підлогу там, де вона стояла, залишивши глибоку борозну.

— Скай! — крикнув Джейс.

Він підбіг до голема з іншого боку, ударив його в ногу кам'яним уламком. Уламок встромився в тріщину, розширив її, і голем застогнав. Він повернувся, замахнувся мечем на Джейса — але той відскочив, перекотився по підлозі, уникаючи удару.

Фінн підбіг з іншого боку, кинув у голема Біна-молодшого. Маленький дроїд вчепився в обличчя велетня, випускаючи заспокійливі хвилі на повну потужність. Голем завмер на мить — його червоні очі тьмяно блимнули. Бін-старший підбіг до ноги, вчепився в іншу тріщину, почав розширювати її.

Еліан підбіг до Скай, узяв її за руку.

— Артефакт! Він може завдати йому болю! Але треба влучити в слабке місце! У тріщини!

Скай підняла артефакт. Він пульсував червоним — яскраво, сильно. Вона прицілилася в тріщину на грудях голема. Артефакт спалахнув — золотий промінь ударив просто в ціль. Камінь тріснув, посипався пил, але голем навіть не здригнувся.

Він застогнав — низько, протяжно, ніби сам камінь кричав від болю. І почав рухатися швидше. Його меч опускався знову і знову, розколюючи підлогу, розкидаючи уламки. Скай відступала, ухилялася, бігла, але він не відставав.

— Ми не можемо так битися! — крикнула Лів. — Він нас розчавить!

— Треба атакувати всі разом! — відповів Еліан. — В одне місце!

Даріус підбіг до голема, вчепився в його ногу, поліз угору, чіпляючись пальцями за тріщини. Він дістався до пояса велетня, витягнув ножа і встромив його в тріщину на грудях. Камінь тріснув трохи глибше.

Лів і Коул бігли з іншого боку. Лів кинула спис у тріщину, Коул ударив уламком. Фінн кинув у тріщину Біна-старшого, який почав розширювати її. Джейс ударив кам'яним уламком знову і знову, не зважаючи на біль у руках.

Тріщина ставала дедалі глибшою. Червоне світло лилося з неї яскравіше.

— Зараз! — крикнув Еліан.

Скай підняла артефакт. Вона прицілилася в тріщину. Артефакт спалахнув — золотий промінь ударив просто в ціль, пробивши кам'яні груди наскрізь.

Голем закричав.

Його крик розірвав тишу, рознісся залою. Його кам'яне тіло почало кришитися. Величезні шматки каменю відколювалися й падали на підлогу, розбиваючись на дрібний пил. Його червоні очі згасли. Його руки опустилися. Він упав на коліна — важко, так, що підлога під ним просіла — і завмер. А потім розсипався на тисячі уламків.

Тиша впала на залу. Скай стояла, важко дихаючи, і не вірила своїм очам.

— Ми... ми перемогли? — спитав Фінн.

— Схоже на те, — відповів Джейс.

Але радість була недовгою.

Пил від розсипаного голема ще не встиг осісти, коли з темряви, що згустилася навколо, долинув новий звук. Не кроки — гул. Низький, протяжний, він котився підземеллям, наростав, заповнював собою кожен куточок зали, змушував дрібне каміння підстрибувати на підлозі. Скай відчула, як земля під ногами вібрує, ніби саме Серце світу билось у передсмертній агонії. Вона підняла голову — і побачила, як уламки голема, які лежали купою в північній частині зали, почали ворушитися. Спочатку повільно, ніби невпевнено, наче щось усередині них вагалося, чи варто прокидатися. Потім швидше, агресивніше, ніби те щось вирішило, що час настав. Вони піднімалися в повітря, кружляли, зліталися докупи, мов залізні ошурки до магніту. Камені терлися один об одного, створюючи звук, схожий на скрегіт тисячі ножів, який різав вуха, викликав біль у зубах, змушував тіло мимоволі тремтіти. Скай ніколи не бачила нічого подібного — камінь, який відмовлявся вмирати, камінь, який пам'ятав себе, камінь, який мав волю. Він не просто регенерував — він повертався з люттю, накопиченою за тисячі років самотності.

— Він не знищений, — сказав Даріус, і в його голосі вперше прозвучав не просто страх, а жах — справжній, первісний жах перед чимось, що не можна перемогти звичайною зброєю. — Він регенерує. Це не просто вартовий — це сама воля Перших, утілена в камені. Він пам'ятає себе. Він пам'ятає, ким був, пам'ятає своє завдання, пам'ятає кожного, хто намагався його знищити. Він пам'ятає обличчя, голоси, навіть імена. Він буде відновлюватися знову і знову, поки горить його серце. А серце живиться магією — тією самою, яку ми принесли сюди в артефакті. Ми самі дали йому силу.