Дівчина стояла на краю високої скелі. Внизу, за десятки метрів від неї, біля підніжжя глиби, блакитні морські хвилі розбивалися об чорний камінь, а білі пінисті буруни намагалися забрати маленьку смужку світлого піску. Смугу важко було назвати пляжем, адже це був зовсім маленький шматочок суші, закиданий темним камінням. Єдиний спосіб спуститися вниз – це зістрибнути.
Вітер налітав на дівчину з моря, заплутував волосся, плескав одягом, пригинав до землі густі темно-зелені трави. Море хвилювалося і вирувало своїми десятками відтінків синього, бризкалося білою піною, накочувало хвилями на пляж. І були єдині вітер, скеля, море та дівчина.
15.05.2021