У вікно увірвався легкий вітерець і, зачепивши волосся дівчини, розчинився у темній кімнаті. Цей незначний факт переніс її думки в події дня, що минає. Знову вантажем навалилися проблеми, про які не судилося дізнатися нікому. А її задумливій натурі все хотілося залишитись у тиші та спокої. Зазвичай веселий вираз обличчя зник, як зав'яла квітка.
Друзі її часто дивувалися, як у цій зайво худій і блідій дівчині завжди вміщалося так багато веселого і доброго, а вона мовчала у відповідь, тільки посміхаючись своєю променистою усмішкою, і дивилася небесно-блакитними очима, що сяяли щастям.
«Виною» всьому було вміння бачити у всьому щось добре. Навіть у непроглядній темряві помічати промінчик світла. А часом, як і зараз, вміння скинути камінь проблем, повішений на шию. І вирушити в подорож своїми мріями, малюючи їх потім на папері.
21.01.2016