Веселий град

Кінець зими видався теплим і вже зовсім не сніжним. Погода лише зрідка давала збої у вигляді дрібної сніжної крупи. А сьогодні це було схоже на дрібний град.

Дві подруги, вже котру перемінку поспіль жваво спостерігали за дрібними кульками, що металися в різні боки від сильних поривів вітру, які то з'являлися, наче їх хтось увімкнув, то зникали, наче вичерпавши свій ліміт.

Десь між сміхом та обговоренням того, що відбувається, у діалогах прослизала надія на те, що зла погода заспокоїться до закінчення сьомого уроку. Так воно і сталося, як здалося тоді дівчатам.

З неба зрідка зривався чи то дощ, чи то сніг, але ж це не град!

Пройшовши свій шлях до будинку однієї із подруг, дівчата завернули до продавщиці журналів. І швидко забравши те, що треба, вирушили далі.

З неба почав сипатися дрібний і рідкий град, але з кожною часткою секунди він ставав все сильнішим і сильнішим. Миттєво маленькі кульки льоду обрушилися на дівчат. Але замість крику і писку стихія «почула» лише сміх і жарти, що лилися нескінченною розмовою.

Той сильний і рвучкий вітер, що жбурляв градини у вікна школи, тепер робив те саме з дівчатами. Стіна градин обрушувалася їм у обличчя, але ніхто навіть не одягнув капюшон, і не намагався втекти від стихії, що розбушувалась.

Через велику кількість льоду, що врізався в обличчя, було дуже важко відкрити нормально очі, та й говорити теж, адже град потрапляв у рот, але чим більше його там виявлялося, тим більше дівчата сміялися з того, що відбувається. Наче це тільки надавало душевних сил і піднімало настрій.

Дійшовши, нарешті, до під'їзду одної з подруг, вони ще трохи побалакали, стоячи під гнівом стихії, і домовившись поспілкуватися в соцмережі, нарешті, розлучилися.

Дивна все ж таки сила є в справжній дружбі, здатна протистояти навіть матінці – природі.

                                                                                                                20.08.2015