Останній романтик мегаполісу
Туман, що краде душі
Дівчина підходить до вікна дедалі ближче. Дивиться крізь скло, якого, здавалося, не існує. На вулиці туман — густа, в'язка, сіра маса залила весь простір, стираючи обриси предметів, наче перетворюючи все на плазму. Навіть досить яскраві вуличні ліхтарі стали тьмяними та таємничими.
Дивний туман затягував її в себе, як глибина потопельника. Він ніби торнадо втягував розум, не даючи шансу вибратися.
Дівчина тягнеться рукою, але холодне, як із льоду скло зупиняє. Дивне почуття не пропадає. Осінній холод вікна лише загострює відчуття таємничого трепету, який переростав у незрозумілий страх.
По вулиці крадькома їде безтілесна машина. Видно були тільки фари, що нагадували очі. Недобрий демонічний погляд рухався у густому туманному повітрі.
Вона поклала руку на раму. З не щільно зачиненого вікна, крізь холодну гуму проникало повітря, що леденило душу. Туман влазив у її пальці, сповнював душу невиразним страхом. Страхом, що переростає у дику звірину паніку. Геть, геть звідси!
Дівчина вискочила з темної кухні і вбігла до яскраво освітленої кімнати. Все гаразд, тиша, спокій, телевізор, що весело балакає, але в душі все не так — холод і порожнеча.
Туман... цей дивний осінній туман, що висмоктує душу і краде розум, спустошив її до дна, назавжди оселившись у серці.
Осінь 2014
#4299 в Фентезі
#1055 в Міське фентезі
#1827 в Молодіжна проза
Відредаговано: 02.08.2022
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
