Розділ 10.

Весна, яка не питає дозволу

Березень прийшов тихо. Сніг зник майже за одну ніч, і маленьке місто раптом наповнилося сонцем, калюжами й запахом мокрої землі. Дерева ще були голі, але повітря вже було іншим — легшим.

У школі це відчувалося особливо. Учителі говорили про НМТ дедалі частіше, зошити товстіли від конспектів, а слово «вступ» звучало на кожній перерві.

Злата жила за чітким графіком.

Понеділок — математика.

Вівторок — історія.

Середа — українська.

Четвер — повторення.

П’ятниця — тести.

Максим одного разу подивився на її планер і повільно похитав головою.

— Це що?

— Мій графік підготовки до НМТ.

— Ні, - заперечив хлопець. - Це графік виживання робота.

— Дуже смішно, - відповіла йому дівчина.

— Злато, — він сперся на парту, — ти ж розумієш, що люди так не живуть?

— Живуть.

— Ні. Так живуть тільки старости.

Вона закотила очі.

— У нас НМТ через кілька місяців.

— І що? Якщо ти не посміхатимешся до того часу, бали від цього не виростуть.

— А знання?

— Знання теж краще працюють у щасливому мозку.

Злата хотіла відповісти щось серйозне, але Максим уже хитро посміхався.

— Сьогодні після школи в тебе є плани? - запитав він.

— Так. Повторення теми з алгебри.

— Скасовується.

— Максиме.

— Я викрадаю тебе на дві години.

— Я нікуди не піду, - зареречила йому Злата.

— Добре, — сказав він спокійно. — Тоді я скажу Діані, що ти боїшся пригод.

— Я не боюся!

— Тоді збирайся.

Через п’ятнадцять хвилин вони стояли біля старого міського парку.

— І що ми тут робимо? — підозріло спитала Злата.

— Рятуємо тебе від перевтоми.

— Я не перевтомлена.

— Ти щойно сказала «перевтомлена» з таким виглядом, ніби це образа.

Максим витягнув з рюкзака… паперовий пакет.

— Що це?

— Секретна операція.

У пакеті були булочки.

— Максиме…

— Ми будемо годувати качок.

— Це твоє велике викрадення?

— Не перебивай геніальний план.

Вони сіли біля озера. Качки одразу підпливли ближче.

Злата спочатку дивилася на все з недовірою.

— Це… дивно.

— Це називається «відпочинок».

— Я не знаю, як це робити.

— Тоді дивись і вчися.

Він кинув шматочок булочки у воду. Качки почали боротися за нього так серйозно, ніби це був чемпіонат світу.

Злата засміялася і весело сказала:

— Вони як наш клас перед контрольною.

— Тільки чесніші, - відповів Максим.

Після парку Максим повів Злату ще далі.

— Ти ведеш мене в ліс? - запитала дівчина

— У мене романтичний план.

— Ти сказав «романтичний» дуже підозріло.

Через кілька хвилин вони опинилися на невеликому пагорбі над містом. Звідси було видно черепичні дахи, школу і навіть річку.

— Я приходив сюди, коли був малий, — сказав він. — Коли хотів втекти від усього.

Злата мовчки дивилася на горизонт.

— Тут красиво, — тихо сказала вона.

— Бачиш? І жодного підручника.

— Ти не здасися, правда?

— Ніколи.

Максим раптом витягнув телефон.

— Що ти робиш?

— Доказ.

— Який доказ?

— Що Злата Левченко може веселитися.

Він зробив селфі, поки вона намагалася відібрати телефон.

— Максиме!

— Ідеально.

Злата подивилася на фото. На ньому вона сміялася. По-справжньому.

— Це випадково, — сказала вона.

— Ні. Це ти справжня.

Наступного дня в школі Діана підійшла до неї з хитрою усмішкою і сказала:

— Я бачила фото.

— Яке фото? - запитала Злата.

— Те, де ти годуєш качок і виглядаєш щасливою.

Злата повернулася до Максима.

— Ти виклав це?! - запитала вона.

— Тільки для близьких друзів.

— Там весь наш клас!

— Вони близькі друзі - усміхнувся Максим.

Злата хотіла обуритися… але тільки засміялася.

Того вечора вони знову сиділи за підручниками.

— Добре, — сказала вона, підкреслюючи формулу. — Один день відпочинку був корисним.

— Один день? - запитав Максим.

— Не звикай, - відповіла вона йому.

— Я зміню тебе, старосто, - пообіцяв хлопець.

— Не вийде.

— Уже виходить.

Злата підняла на нього очі.

— Можливо… трохи.

Максим усміхнувся.

— Тоді моя місія триває.

— Яка?

— Показати тобі, що життя — це не тільки екзамени.

— А що ще?

Він взяв її за руку.

— Оце, - і поцілував.

І вперше за довгий час Злата не подумала про бали, університети чи майбутнє.

Бо іноді весна приходить не тільки у місто. Вона приходить у серце.