Розділ 6

Свято, яке запам’ятається. І тести, яких не уникнути

Свято осені почалося з ранкової метушні.

Шкільний двір перетворився на маленький ярмарок: кольорові гірлянди, столи з випічкою, кошики з яблуками, фотозони й сміх, який розлітався по всій території. Повітря пахло карамеллю й корицею.

Злата прийшла раніше за всіх. Як завжди. Вона перевірила список, обійшла локацію, поправила гірлянду й глибоко вдихнула.

— Староста в режимі «контроль усього світу», — почувся знайомий голос за спиною.

Максим стояв із паперовим стаканчиком кави й дивився на неї так, ніби це було його улюблене кіно.

— Ти прийшов, — сказала вона, не стримавши легкого здивування.

— Я ж не хочу, щоб ти знову назвала мене безвідповідальним.

— Це факт, а не образа.

— Болить однаково, - притуливши руку до серця, скривившись відповвв Максим.

Вона ледь усміхнулася.

Їхній «Осінній кінотеатр» мав успіх. Гірлянди світилися м’яким теплим світлом, старі крісла виглядали затишно, а напис «Наш останній сезон» фотографували чи не всі одинадцятикласники.

Діана керувала фотозоною, Назар відповідав за музику, а Ілля організував маленький конкурс.

Максим несподівано взяв на себе роль ведучого.

— Пані та панове! — голосно оголосив він, тримаючи мікрофон. — Представляємо вам 11-А — клас, який ще не знає, ким стане в майбутньому, але точно знає, як святкувати сьогодні!

Клас засміявся й зааплодував.

Злата дивилася на нього і вперше бачила не хулігана, а хлопця, який легко запалює інших.

— Ти ж казав, що тобі байдуже, — тихо сказала вона, коли він повернувся до неї.

— Мені байдуже до оцінок. Але не до людей.

І знову цей погляд.

Під кінець свята оголосили результати.

— Перше місце… 11-А!

Вибух радості. Обійми. Крики. Максим підхопив Злату й закрутив у повітрі.

— Ми це зробили, старосто!

— Постав мене! — сміялася вона.

Але сміялася щиро.

Коли їхні погляди зустрілися, світ знову ніби звузився до двох.

— Бачиш, — прошепотів він, — іноді варто жити без плану.

— Це було в плані, — відповіла вона, але вже не так впевнено.

Ейфорія тривала до понеділка.

А потім у клас зайшла Марія Василівна з серйозним виразом обличчя.

— Діти, свята — це добре. Але ви — випускний клас. Час говорити про НМТ.

У класі стало тихо.

— З листопада починаємо додаткові заняття з української, математики й історії. Також кожен має визначитися з предметом за вибором.

Злата відчула, як всередині все стискається. Ось воно. Те, про що вона думала ночами.

— Максиме, — продовжила вчителька, — це стосується й тебе.

— Я слухаю, — спокійно відповів він.

Злата здивовано повернулася до нього.

Після уроків вона знову розклала зошити.

— Тепер усе серйозно, — сказала вона. — НМТ — це не контрольна.

— Я знаю, - відповів Максим.

— Тоді чому ти такий спокійний?

— Бо я поїду.

— А якщо раптом не поїдеш? - запитала Злата.

Він мовчав.

— Ти ніколи не думав, що можеш захотіти залишитися?

— Через що?

Вона не відповіла.

Того вечора Злата відкрила сайт з інформацією про НМТ. Бали, формули, вимоги університетів.

Її мрія — вступити на міжнародні відносини в Києві. Велике місто. Великі можливості. Нове життя.

Але тепер у цьому «новому житті» раптом з’явилося запитання.

Чи буде там Максим?

Вона швидко закрила ноутбук.

— Дурниці, — прошепотіла вона.

Але серце вже не слухалося логіки.

Наступного дня вони вперше сіли разом готуватися до математики по-справжньому.

— Якщо я складу НМТ на високий бал, ти визнаєш, що я не безнадійний? — запитав Максим.

— Якщо ти складеш на високий бал, я визнаю, що недооцінювала тебе.

— А якщо дуже високий?

— Тоді… я запрошу тебе на каву.

— Ого. Це вже мотивація.

І вперше він справді відкрив підручник.

Свято осені закінчилося. Почався відлік до дорослого життя.

І разом із формулами, тестами та конспектами між ними з’явилося щось нове — не просто симпатія.

А страх. Що цей «останній сезон» може закінчитися швидше, ніж вони встигнуть зрозуміти, що відчувають.